Нейробіологи пояснили механізм прокрастинації, експериментуючи на мавпах. Що заважає людям переходити до справ, а не страждати фігнею

Згідно з нещодавнім науковим дослідженням, яке цитує видання Wired, мозок уникає неприємних завдань, навіть якщо вони обіцяють винагороду. 

Читайте также: OpenAI підписує угоду на $10 млрд з конкурентом Nvidia — Cerebras

Експеримент дозволив оцінити, як винагорода впливає на готовність виконати дію

Причину, через яку ви вирішуєте відкласти важливі домашні чи робочі справи та витрачати час на перегляд соціальних мереж або інше безрезультатне проводження часу, можна пояснити роботою одного з нейронних ланцюгів мозку. 

Так, нещодавні дослідження виявили окремий нейронний зв’язок, що відповідає за затримку початку дій, пов’язаних з неприємними переживаннями, навіть коли ці дії пропонують чітку винагороду після їх завершення.

Дослідження, яке очолив нейробіолог з Кіотського університету Кен-Ічі Амеморі, мало на меті проаналізувати механізми мозку, які знижують мотивацію до дії, коли завдання пов’язане зі стресом, покаранням або дискомфортом. 

Вчені провели експеримент з макаками, яких навчили виконувати різні завдання з прийняття рішень. На першому етапі експерименту тваринам обмежили доступ до води, і вони могли активувати один із двох важелів, які давали їм доступ до різної кількості рідини. При цьому один варіант пропонував меншу винагороду, а інший — більшу. 

Цей експеримент дозволив оцінити, як винагорода впливає на готовність виконати дію.

На наступному етапі хід експерименту включав неприємний для тварин момент: мавпам пропонували на вибір випити помірну кількість води без негативних наслідків для себе або випити більшу кількість води за умови отримання прямого струменя повітря в морду. Хоча винагорода при обранні другого варіанту була більшою, вона супроводжувалася дискомфортом.

«Як і очікували дослідники, мотивація макак виконати завдання та отримати доступ до води значно зменшилася після введення неприємного стимулу. Така поведінка дозволила їм виявити ланцюг мозку, який діє як гальмо мотивації перед наслідком очікуваних несприятливих ситуацій», — пише видання. 

Зокрема, було виявлено, що у даному випадку задіяний зв’язок між вентральним стріатумом та вентральним блідим тілом — двома структурами мозку, розташованими в базальних гангліях. Саме вони відомі своєю роллю в регуляції систем задоволення, мотивації та винагороди.

Читайте также: «Він зможе продовжити проєкти, розпочаті Михайлом Федоровим». Що ІТ-топи думають про призначення Борнякова керівником Мінцифри

Нейронний аналіз показав, що коли мозок передбачає неприємну подію або потенційне покарання, то активується вентральний стріатум. Він надсилає гальмівний сигнал до вентрального блідого мозку, який зазвичай відповідає за намір виконати дію. Іншими словами, це повідомлення зменшує імпульс до дії, коли завдання пов’язане з негативним досвідом.

Щоб з’ясувати конкретну роль цього зв’язку, дослідники використали хемогенетичний метод: шляхом введення спеціалізованого препарату тимчасово порушувався зв’язок між двома ділянками мозку. Завдяки цьому мавпи відновлювали мотивацію виконувати завдання — навіть у тих тестах, які передбачали видування повітря їм в морду.

Цей результат свідчить про те, що ланцюг не регулює мотивацію загалом, а радше специфічно активується для її придушення, коли очікується дискомфорт. У цьому сенсі апатія до неприємних завдань, здається, розвивається поступово, оскільки посилюється комунікація між цими двома ділянками мозку.

Важлива захисна функція

Окрім пояснення, чому люди схильні несвідомо чинити опір початку домашніх справ або незручних зобов’язань, ці висновки також мають важливе значення для розуміння таких розладів, як депресія чи шизофренія.

Однак Амеморі наголошує, що цей ланцюг виконує важливу захисну функцію. «Перевантаження дуже небезпечне. Цей ланцюг захищає нас від вигорання», — сказав він у коментарях, опублікованих журналом Nature. 

Тому вчений застерігає, що до будь-якої спроби зовнішньої модифікації цього нейронного механізму слід підходити обережно. На його думку, необхідні подальші дослідження, щоб уникнути втручання в природні захисні процеси мозку.