Нагадаємо, що після початку повномасштабки Вікторія Гончарук повернулася з США, де здобула освіту та вже встигла побудувати успішну кар’єру у фінансах, будучи інвестбанкіром у Morgan Stanley. В Україні вона вирушила на фронт у складі «Госпітальєрів», евакуюючи поранених з поля бою, а після цього як військова медикиня приєдналася до Третьої штурмової. Також певний час вона очолювала департамент оборонних технологій у Snake Island Institute — центрі оборонної аналітики і інновацій, який ставить за мету розбудову міжнародних партнерств України у defence-секторі. Але — про все за чергою, і зі слів самої Вікторії. Далі — її пряма мова.
Читайте также: Anthropic запустила Claude for Teachers — безкоштовний доступ до преміум-можливостей Claude для американських вчителів
Що привезли з Eurosatory
Це не була моя перша особиста участь у Eurosatory, адже два роки тому я їздила туди за ініціативою NC13 — новоствореного взводу НРК 2-го штурмового батальйону 3ОШБр. Але це справді був мій перший великий міжнародний захід саме у ролі директора AB3.Tech. Цьогоріч ми відвідали захід не просто щоб презентувати нашу діяльність, а і з більш практичними завданнями.
Наприклад, кілька тижнів тому ми проводили краш-тест з виявлення радарними, акустичними і візуальними сенсорами дронів на оптоволокні, адже це — одна з гострих проблем на передовій. І одним з практичних завдань для нас було зрозуміти, які рішення зараз існують для подолання цієї проблеми не тільки у вітчизняних, а й закордонних компаній.
Тому, в першу чергу, ми робили scout доступних технологій, спілкувалися з виробниками і домовилися продовжити роботу з низкою міжнародних компаній щодо потенційного застосування їхніх рішень в бойових умовах. Ще одне цілком практичне завдання — представлення проєкту, який був раніше ініційований Третім армійським корпусом, а масштабований українською приватною компанією UkrArmoTech. Мова йде про новий наземний комплекс — як логістичну, так і ударну його версію, яка була розроблена на базі напрацювань військових Третього армійського корпусу. Таким чином, ми вже представили одне з публічних партнерств AB3.Tech, які ми маємо щодо масштабування наших розробок.
Якщо ж загалом щодо моїх вражень, то два роки тому українське представлення miltech на Eurosatory було максимально скромним: український павільйон налічував з десяток компаній і займав мало місця. Цього ж року Україна справді виглядала як центр світової експертизи miltech, і мені ця зміна дуже сподобалася. Єдине, що я хотіла би покращити і змінити — це значно більше залучення на подібні заходи самих українських військових. Не тільки виробники, а й українські військові формують нашу систему defence-tech, і їм є що сказати. А цьогоріч, окрім нас, ми бачили лише представників СБС та Національної гвардії. Будемо це змінювати.
За лаштунками призначення та пошук людей в команду
AB3.Tech сформувався як окремий проєкт, ініційований Третім армійським корпусом. Водночас, він не є підрозділом Третьої армійського корпусу у традиційному розумінні. Цей проєкт готувався за лаштунками ще з осені минулого року і тільки зараз по-справжньому вийшов у публічний простір.
Це було ініційовано командуванням Третього армійського корпусу, але я не думаю, що маю відповідати на це питання. Що стосується Андрія Білецького, то він є безпосереднім ініціатором низки проєктів, і, звісно, був безпосередньо долучений і до формування AB3.Tech. Саме завдяки його позиції, гадаю, Третій армійський корпус і має на передовій стільки апробованих автоматизованих ударних комплексів.
Що стосується нинішньої команди AB3.Tech, то вона наразі доволі маленька і фокусується, в першу чергу, на створенні самої цієї операційної інституції.
Зокрема, ми шукаємо тих спеців, які можуть бути лідами за різними напрямками, а також фахівців з інженерним бекграундом, які могли би бути аналітиками в сфері оборони. У нас насправді дуже багато позицій відкрито, і для військових вони можуть бути доступні через переведення.
«Погодилася займатися іншою діяльністю тільки тоді, коли зрозуміла: медевак, яким я його знаю, більше не існує»
Після повернення в Україну я приєдналася до «Госпітальєрів», але приблизно через вісім місяців з того моменту почала працювати виключно з Третьою ОШБр. Мій екіпаж працював з другим штурмовим батальйоном цієї бригади — це підрозділ, де служить моя сестра. Таким чином, з літа 2023-го року я працювала виключно з Трійкою і з часом доєдналася до неї саме як військовослужбовець.
Насправді, рішення очолити AB3.Tech багато в чому стало наслідком мого досвіду саме на медичній евакуації. Коли я прийшла на війну, то медична евакуація була ключовою у порятунку життів. Дуже довгий час працювати руками на передовій, рятувати життя чи кінцівку було для мене максимально результативною роботою. Але за три роки війни характер бойових дій дуже сильно змінився.
Ми вже не живемо в реальності цієї «золотої години», про яку всі раніше говорили. Багато поранених не можуть бути евакуйовані вчасно через постійну загрозу з повітря. Медики на евакуації вже не мають можливості реально вплинути на результат, а багато наших бійців помирають ще до того, як ми можемо до них дістатися. Для мене особисто це був дуже болючий висновок, який я довгий час не хотіла приймати.
Лише кілька епізодів з минулого року. Ми мали три важких 300, їхали двома екіпажами, щоб їх забрати. В них був критичний стан. Коли ми приїхали, лише один був живий, два інших загинули в дорозі. Наступного дня я їхала екіпажем сама по важкого 300. Але він теж загинув буквально за кілька хвилин до того, як я його забрала. Такі епізоди почали повторюватися доволі часто, і успішні евакуації стали рідкісними.
Для мене було дуже важко піти з поля бою і важко прийняти це ментально. Це рішення визрівало більше року, хоча весь час люди навколо мене говорили, що я можу принести більше користі в іншій ролі. Хтось завжди жартував, що мати мене на евакуації — це як забивати цвяхи мікроскопом.
Ну але проблема ніколи не була в раціональних аргументах — правда в тому, що насправді мені було дуже важко ментально відпустити фронт і дуже важко залишити тих, з ким пройшла все це. Адже війна дає надзвичайно сильний зв’язок з людьми. Тож я погодилася змінити свою сферу тільки тоді, коли остаточно зрозуміла: медевак як та діяльність, якою я займалася раніше і яким я його знаю, більше не існує.
«Моя освітня спеціальність була пов’язана з ШІ ще тоді, коли цей термін не набув популярності»
Більше року тому я приєдналася до команди, яка будувала проєкт Snake Island Institute — це військовий think-tank, аналітичний і координаційний центр, який ставив за мету посилити інституційний вплив української оборонки за кордоном.
Там я була директором департаменту оборонних технологій, тому посада CEO AB3.Tech для мене не є глобально новою роллю у сфері defence-tech. Окрім того, хоч моя робота до повномасштабної війни стосувалася сфери фінансів, але я маю вищу освіту саме в комп’ютерних науках. Тобто, з технологіями я працюю дуже давно, а моя освітня спеціальність була пов’язана зі штучним інтелектом ще тоді, коли цей термін не набув широкої популярності.
Але той самий диплом, який отримують люди з мого університету, зараз видається за спеціалізацією «штучний інтелект».
Окрім того, я працювала в технологічній сфері ще до свого досвіду в фінансах.
Нашою метою було навчати інші стартапи правильно працювати з тими даними, які вони щоденно можуть зібрати зі своїх користувачів. Я також думала у свій час іти в академію, в research у сфері штучного інтелекту, бо мені дуже подобається використовувати аналіз даних для покращення рішень у бізнес-сфері. Але все ж обрала сферою своєї діяльності інвест-банкінг.
«Моя сестра — це role model. Я дивлюсь на неї і роблю як вона»
До мого приєднання до Сил оборони все, що я знала про медицину, було від моєї сестри, яка першою долучилася до захисту країни.
Але багато військових підтвердять і зрозуміють — ти відчуваєш потребу бути доєднаним до чогось набагато більшого, ніж ти сам: національної ідеї та захисту власної землі. Тоді ти перестаєш думати про такі маленькі речі, як кров, біль і страх.
Тож коли я вперше опинилася на локації, то у мене не було жодного медичного досвіду, а я мала за плечима лише півтора тижні базових тренувань. Все те, що я вмію, вивчила вже на передовій на Запорізькому напрямку.
Якщо я не відключуся від своїх власних страхів і не почну робити все, що знаю і що в моїх силах, то ця людина може загинути. До крові і навіть важких поранень звикаєш і сприймаєш це просто як свою задачу. Війна змусила дуже змусила швидко адаптуватися.
Читайте также: Google Ukraine відкрила вакансію Industry Head. Які вимоги до кандидата і як відгукнутися
Звичайно, спочатку, враховуючи мінімум досвіду і знань у медичній сфері, я дуже боялася зробити щось не так. Але певний період часу на початках я була зі значно більш досвідченою людиною, яка мене, в принципі, всьому вчила. Окрім того, я є дуже великим overthinker, тому я читала максимально багато інформації на цю тему, а також часто перебувала на стабпункті з метою вивчити досвід більш важких операцій, які я могла би потенційно робити. Вміння прийшли порівняно швидко, бо у мене є синдром відмінниці, і я дуже швидко вчилася всього, чого тільки могла. Також я намагалася мати у своїй машині всі найкращі речі, багато з яких я купувала сама, бо вони не видаються і їх зазвичай немає у стандартних машинах. Але я хотіла по максимуму мати все для порятунку життя, що тільки може бути.
Що стосується сестри, то вона доєдналася до оборони ще в перший день повномасштабного вторгнення і пройшла дуже великий і важкий шлях.
Я знала, що вона зробить цей вибір ще до повномасштабного, адже ми з нею говорили на цю тему за кілька днів до вторгнення. Тому вона підтримала і мене, коли я подзвонила і сказала про те, що хочу їхати в Україну і доєднатися до Сил оборони.
Притому моя сестра теж почала з медичної евакуації, а потім взагалі перейшла в піхоту і була довгий час в штурмовому підрозділі. Сестра, я вважаю, показала шлях для багатьох жінок в армії, бо на початку війни це було чимось доволі незвичним і навіть неймовірним. Вона — це role model для жінок в армії. Я дивлюсь на неї і роблю як вона.
Евакуація і робота в AB3.Tech: різні завдання, але одна мета
Як я вже казала, найкраща евакуація — це та, яка взагалі не знадобиться. Тож Третій армійський корпус і загалом Сили оборони України прийшли до збільшення використання роботизованих комплексів у низці завдань для того, щоб зберігати життя людей. Тут, до речі, на перше місце також виходить аналіз даних. Адже якщо проаналізувати ще нашу тодішню статистику, то ми розуміли, що надзвичайно багато поранень відбуваються саме під час логістичних і евакуаційних місій.
Звичайно, під час штурмів — це окрема статистика, само собою. Але під час оборонних дій ми розуміли, що велика частина поранених просто була втрачена під час логістичних місій — піти, щоб взяти БК чи їжу — або евакуаційній місій, коли хтось трьохсотився, і треба було доєднувати двох-трьох інших піхотинців, які тягнутимуть цього трьохсотого до точки евакуації. Ми ж добре знаємо, що ворог любить таргетувати вогонь на евакуаційні місії.
І от на якомусь етапі у Третьому армійському корпусі назріла думка — чому би нам не використати роботизовані комплекси для того, щоб зменшити кількість часу, коли наші піхотинці будуть між позиціями.
Але він був продиктований тією самою думкою — як нам зменшити кількість поранених і загиблих бійців на передній лінії. Ударні місії — це, в першу чергу, про знищення ворожих позицій, які було важко штурмувати лише за рахунок піхотинців. Але самими лише FPV їх знищити також важко, адже дрони мають набагато менше навантаження по БЧ.
Один з перших таких прикладів був ще минулого року, коли з використанням роботизованого комплексу рота ударних НРК NC13 у складі Третього армійського корпусу взяла двох ворожих піхотинців в полон і захопила їхню позицію. Між іншим, до того цю позицію суміжні сили кілька разів безуспішно намагалися взяти.
Тобто, моя місія, як я це бачу глобально, не змінилася — лише замість медеваку я думаю, як зберегти життя наших людей у більш глобальному вимірі за рахунок технологій.
Про основні вектори роботи AB3Tech. «Ніколи не кажемо — погано, що чогось немає. Якщо чогось немає — ми просто це створюємо»
У нас є два напрямки, внутрішній (internal) і зовнішній (external). Перш за все, варто усвідомити, що ми не є R&D, бо у нас вже давно є своє сильне сформоване R&D всередині корпусу в різних підрозділах. Знаю, що ваше видання вже говорило з «Долиною», командиром R&D підрозділу в 21 ОП БпС «Kraken 1654». Саме такі підрозділи виявляють технічні проблеми, створюють рішення, розглядають прототипи, перевіряють їх в бойових умовах і т. д.
Тобто, наше завдання — поєднати внутрішні інженерні команди з тими установами, організаціями і людьми, які можуть надати фінансову та наукову підтримку, реалізувати партнерство в сфері виробничих потужностей. Це спроможності, які неможливо і просто нереально забезпечити всередині кожного окремого R&D-підрозділу.
До нашого створення різні команди корпусу паралельно намагалися вирішувати ті чи інші з цих задач. Але ж ми говоримо про те, щоб вибудовувати якусь одну системну співпрацю, а не дублювати зусилля, не розпорошувати ресурси та не втрачати час. Для цього створено проєкт.
Це перший внутрішній наш фокус. Наше завдання — забезпечити розвиток, масштабування і впровадження наших внутрішніх розробок. Це те, що стосується внутрішнього напрямку.
Але є ще зовнішній, і він дає теж дуже багато можливостей. Саме через зовнішній напрямок ми хочемо впровадити наші партнерства через систему челенджів, яку ми запустимо вже в кінці цього літа. З цього приводу ми зробимо окремий анонс.
Загальна мета зовнішньої співпраці з deftech-виробниками полягає у найшвидшому доопрацюванні їхніх рішень, яке передбачає тестування у реальних бойових умовах. AB3.Tech має на меті забезпечити системну взаємодію між військовими і компаніями-виробниками. Раніше ж як було? Будь-який виробник чи винахідник може подзвонити військовослужбовцю з питанням: «Привіт, як там мій дрон працює?».
І якщо спершу це було нормально, то зараз навантажувати цим військовослужбовців, які мають свої окремі завдання — неправильно.
Тому Третій армійський корпус прийшов до того, що deftech-виробники мають працювати напряму з визначеною для цього структурою, допомагати їм правильно тестувати свої вироби і отримувати систематичний фідбек. У військових немає часу робити аналітичні звіти щодо цих продуктів, це не їхня робота. Але це можемо робити ми. Компанія, яка тестує свій продукт, теж має бути зацікавлена в нашій роботі, бо замість відповіді від військового на кшталт «нормальний у вас дрон», вони отримають аналітичний звіт щодо тестування технології.
Наше завдання — створити, по суті, нову модель співпраці військових і цивільних в сфері оборонних технологій, якої зараз не існує. Хоча ми бачимо приклади такої співпраці в західному світі, де є такі проєкти, як Defense Innovation Unit в США та NATO Diana. В Україні такої системи ще немає, але Україна — це зовсім інший унікальний кейс, де наша основна ціль — швидкість. Нам треба якнайшвидше отримати технології, які потрібні на фронті. Тому наша задача — створити цю системність і показати приклад того, як має виглядати модель співпраці військових і цивільних в сфері оборонних технологій. Дуже сподіваюся, що наш досвід згодом буде впроваджуватися і в інших бригадах.
Нові технології зараз з’являються набагато швидше, ніж змінюються наші нормативні документи. Але ми ніколи не кажемо — погано, що чогось немає. Якщо чогось немає — ми просто це створюємо. Тож і зараз бачимо, що такої працюючої моделі не існує, і нам треба її створити. Здатність швидко виявляти проблеми, напрацьовувати рішення і масштабувати їх разом з приватним сектором — це найкраще, що ми можемо зробити.
Військові жаліються, що компанії їх не слухають. Компанії жаліються, що військові з ними не хочуть співпрацювати і в них немає часу. Замість того, щоб просто жалітися, ми створюємо цю модель, яка є максимально взаємовигідною для обох сторін.
Читайте также: Чому сигнал тривоги про балістику іноді спрацьовує вже після прильоту: пояснює радник міністра оборони Сергій «Флеш» Бескрестнов