Після повномасштабного вторгнення 2022 року питання української локалізації відеоігор стало як ніколи актуальним. Українські геймери активно вимагали перекладів рідною мовою, і низка світових релізів нарешті отримали українські субтитри чи озвучення. Це був значний здобуток (достатньо згадати Baldur’s Gate 3 чи DLC до Cyberpunk 2077 з українським текстом). Утім, одночасно виникла нова тривожна тенденція, за українські локалізації взялися російські компанії. Іронія ситуації в тому, що поки українці виборюють присутність рідної мови в іграх, частину цих перекладів непомітно виконують структури з російським корінням, «переупаковані» під іноземні фірми.
Проблема після 2022: українська локалізація під прицілом росіян
Чому ж так сталося, що подібна проблема взагалі виникла? З одного боку, великі видавці раніше ігнорували українську, але після початку повномасштабної війни різко зросла кількість українських гравців, які почали масово вимагати додати нашу мову в нові релізи. Статистика Steam це підтверджує: частка користувачів з українським інтерфейсом за приблизно 500 днів виросла з 0,17% до 0,56% і піднялася з 23-го на значно вищі позиції. З іншого боку, сам факт війни не зупинив охочих із країни-агресора заробити на новому ринку. Деякі російські локалізаційні студії оперативно запропонували свої послуги з українського перекладу, користуючись тим, що багато замовників не надто переймаються походженням підрядника. Як зазначає Юлія Венцковська, CEO української локалізаційної компанії MK:translations, учасники ринку неохоче розкривають деталі про структуру власності:
«Ті, хто свідомо співпрацює з російськими підрядниками, цього не афішують, а ті, хто дізнається про це опосередковано, часто обмежені NDA. Коли компанія з російським корінням „перепаковується“ або релокується, її походження не завжди видно й не завжди перевіряється належним чином».
Іншими словами, багато російських фірм маскуються під міжнародні, змінюючи прописку та мову спілкування, що ускладнює їх виявлення.
Виявилося, що російські агенції швидко зрозуміли — українська локалізація може стати їхнім «троянським конем». Додавши українську мову до списку своїх послуг (найчастіше у пакеті з іншими мовами), вони подають себе видавцям як «свої».
Часто такі компанії наймають українських фрилансерів або редакторів, щоб створити видимість, ніби переклад виконують носії мови.
«Рідко хтось обирає підрядника лише для української; частіше беруть одного на кілька мов. Російські агентства цим користуються — наймають українських перекладачів у „міжнародні“ компанії, додаючи українську до свого списку мов, щоб виглядати „своїми“», — підтверджує Юлія.
Таким чином, на хвилі патріотичного попиту українців російські студії отримали шанс заробити, часто демпінгуючи ціни і пропонуючи швидкість, з якою молодим українським студіям важко змагатися.
Реальні кейси: як «русняві» пролазять в українські переклади
Після 2022 року назбиралося вже кілька гучних випадків, коли українську локалізацію до гри виконували підрядники з російським слідом. Ось декілька показових прикладів, що викликали резонанс у спільноті:
A Plague Tale: Requiem (2023) — пригодницька гра французької Asobo Studio, видавець Focus Entertainment. Українську текстову локалізацію додали влітку 2023, і майже одразу з’ясувалося, що переклад зробила російська студія Allcorrect.
Формально Allcorrect є міжнародною компанією з офісом у Дубліні, але по суті це типова російська контора, яка до 24 лютого 2022 відкрито працювала з більшістю російських розробників, мала офіс у Самарі, а після початку війни просто прибрала згадки про рф зі свого сайту. Ядро команди і далі складається з росіян. Ба більше, Allcorrect за 2022-23 роки встигла завершити шість проєктів української локалізації.
Alan Wake 2 (2023) — хорор від фінської Remedy. Гру випустили з українськими субтитрами, але радість гравців швидко змінилася шоком: переклад виявився жахливої якості, ніби машинний. Фраза «you forgot UFO coverups» в українській версії перетворилася на безглузде «ти забув про чохли для НЛО», що явно вказувало на дослівний переклад через Google Translate. Невдовзі ентузіасти знайшли підтвердження: у фінальних титрах серед локалізаторів значилися російські імена, не пов’язані з жодною відомою студією. Тобто виконавців найняли як фрилансерів і не перевірили їхню компетентність.
Контроль якості (LQA) відсутній і результатом стали десятки помилок і одруківок, які гравці самостійно заносили в спеціальну онлайн-таблицю. З’ясувалося також, що підрядником виступила велика аутсорс-компанія Keywords, яка для українського перекладу залучила росіян-фрилансерів (наприклад, менеджер проєкту виявилася з московської фірми ITI Europe). Хоч до роботи долучали й українських перекладачів, очевидно, це не врятувало ситуацію. Серед спільноти вибухнув скандал: як західний видавець міг довірити українську локалізацію тим, хто не володіє мовою? Це питання масово адресували розробнику (Remedy) у соцмережах. В підсумку гравці вимагали якщо не «кенселу» гри, то хоча б виправити переклад і надалі залучати до українських версій тільки професійних українських локалізаторів, а не росіян. Однак повної офіційної «перелокалізації» так і не відбулося: проблему частково взяла на себе спільнота, яка зібрала базу помилок і створила фанатські моди з власними правками тексту, тоді як пізніше, в DLC The Lake House, історія з неякісною українською локалізацією й участю російських підрядників фактично повторилася.
Ghostrunner 2 (2023) — кіберпанковий екшн польського студії One More Level (видана 505 Games) теж вийшла з українськими субтитрами на релізі. Але і тут на фанатів чекало розчарування якістю перекладу — текст ряснів помилками і русизмами. Розслідування видання PlayUA виявило причину: локалізацію виконувала компанія PTB Eurotransl, яка формально зареєстрована в Естонії, проте фактично є «петербурзьким бюро перекладів».
Про російське коріння свідчили і LinkedIn-профілі співробітників (щоправда, після розголосу їх оперативно відредагували), і сама абревіатура PTB (Petersburg Translation Bureau). Іншими словами, російська фірма прикинулася європейською, щоб отримати підряд, але підвела якістю. Цей випадок став хрестоматійним — геймери тепер наводять Ghostrunner 2 як приклад, що буває, коли переклад довіряють не тим людям.
Kingdom Come: Deliverance 2 (2025) — рольова гра від чеської Warhorse Studios. Перша частина Kingdom Come: Deliverance свого часу отримала українську лише завдяки фанатській локалізації, яку згодом розробники включили до гри як офіційну, тож до продовження очікування щодо якості й «чистоти» перекладу були особливо високі. Тут ситуація складніша: українську локалізацію виконував міжнародний підрядник Riotloc (Литва).
Першим тривожним дзвіночком для спільноти стало те, що ім’я головного героя переклали не як Генрі, а на російський манір — Індро, тож гравці уважніше придивилися до виконавців локалізації. Однак пильні гравці помітили у титрах, що серед менеджерів проєкту є люди з російськими прізвищами, які навчалися в московських вишах. Це викликало хвилю запитань: чи не причетні знову росіяни? Як з’ясувалося, Riotloc дійсно має у своєму штаті співробітників із рф, адже надає послуги і з російського перекладу (формально позиціонуючись як «міжнародний колектив локалізаторів»).
Ці кейси не поодинокі. У дрібніших проєктах українську й далі віддають російським підрядникам, часто через великі агентства-посередники. Нові українські студії змушені конкурувати з компаніями, які роками сиділи на великих контрактах і тепер просто збивають ціни.
В українській геймерській спільноті це явище сприймається болісно. Обурення викликають не лише дії росіян, а й наші земляки, що погоджуються для них працювати. Адміністратор волонтерської локалізаційної спільноти «Солов’їна» Дмитро ділиться емоціями: люди шоковані, що знаходяться українці, які під час війни співпрацюють з росіянами.
«От просто подумайте, людину, вибачте, обстрілюють, а вона сидить там новини пише для росіян. Ось такі люди так само сидять і локалізації роблять… Якщо казати простими словами — тому що, перепрошую, підараси».
Дмитро припускає, що російські студії заманюють клієнтів і перекладачів грошима та обіцянками: пропонують видавцеві зробити українську «за компанію» з російською, часом мало не безплатно, аби тільки зайти на проєкт. А деякі українські фахівці, на жаль, ведуться на ці пропозиції через фінансову скруту чи недалекоглядність. У результаті «русняві» контори отримують прибуток, а українська локалізація в очах світу може асоціюватися з поганою якістю.
Як впізнати «російський слід»: чек-лист для перевірки підрядника
Наскільки б не маскувалася російська компанія, уважний замовник або активіст може виявити її сліди. Варто звертати увагу на низку чітких ознак. Ось своєрідний чек-лист, який допоможе швидко оцінити походження локалізаційної фірми:
- Юридична реєстрація. Якщо у відкритих даних фігурує росія або білорусь, то все очевидно. Але навіть якщо юрисдикція нібито «чиста» (наприклад, Кіпр, Естонія, Ірландія), варто копнути глибше. Буває, що фірму створено за кордоном лише недавно, а раніше вона існувала в рф під іншою назвою. Wayback Machine і реєстри бізнесу допоможуть: так, аналіз сайту Allcorrect показав, що до 2022 року вони відкрито називали себе російською компанією, а після 24 лютого швидко прибрали згадки про Самару і перейшли на англійську.
- Кінцеві бенефіціари та команда. Пошукайте імена засновників, власників, директорів у відкритих джерелах. Хто ці люди за національністю, де жили і працювали раніше? Якщо це вихідці з росії, або якщо значна частина команди росіяни, які навіть після 2022 року фізично перебувають у рф, то перед вами, ймовірно, «руснява» контора. Наприклад, PTB Eurotransl видала себе абревіатурою (PTB = Petersburg) та профілями співробітників з санкт-петербургу на LinkedIn. Інша відома студія, Logrus IT, хоч тепер і позиціонується міжнародно (має навіть офіс у Києві), але її засновники та бекграунд чисто російські. Такі факти не лежать на поверхні, та 15 хвилин Google і LinkedIn-розвідки часто творять дива.
- Банківські реквізити і фінанси. Якщо рахунок відкрито в банку, що працює в рф чи на окупованих територіях, або ж у «дружніх» до кремля юрисдикціях (наприклад, вірменські, казахські банки, які відомі обслуговуванням платежів у рублях), варто насторожитися. Також валюта розрахунків: вимога платити в рублях — 100% маркер, але навіть євро чи долари не гарантують чистоти, якщо банк-посередник під санкціями. Після 2022 року великі гравці намагаються не працювати з банками з російським слідом, тож підрядники з рф можуть вигадувати складні схеми платежів через третю країну, криптовалюту тощо.
- Цифрові сліди. WHOIS-інформація про домен покаже, коли і де його зареєстровано, на кого оформлено. Якщо домен свіжозавезений або власник прихований — підозріло. Спробуйте знайти старі версії сайту через web.archive.org. Часом там можна побачити, що до певної дати сайт був російськомовним, мав адресу в москві чи .ru-домен, а потім усе це зникло. Так само перегляньте розділи «About Us», «Our Team»: чи не зазначені офіси в рф, чи немає російських клієнтів у портфоліо? До речі, про портфоліо: якщо серед виконаних проєктів до 2022 року значаться здебільшого російські ігри або співпраця з російськими видавцями, то походження очевидне, навіть якщо тепер компанія змінила назву. Наприклад, Allcorrect раніше пишалася роботою з «більшістю російських розробників», а тепер ці рядки стерто.
- Процеси співпраці. Іноді навіть дрібниці можуть видати «рускій дух». Придивіться до стилю комунікації і вимог підрядника. Часовий пояс для дзвінків раптом збігається з московським? Документи (контракти, NDA) переповнені формулюваннями англійською, але з явним дослівним перекладом з російської юридичної мови? Менеджери щоразу відповідають ламаною англійською, ніколи українською? А може, просять доступів чи даних, які зазвичай не потрібні, посилаючись на «стандарти безпеки» — теж може бути спроба приховати географію (наприклад, вимагають використовувати VPN, аби ми не дізналися, звідки вони підключаються). Звісно, кожен такий знак окремо ще не доводить провину, але сукупність факторів має насторожити.
- Перевірка санкційних списків. Зрештою, ніхто не скасовував базових інструментів. Прогоніть ім’я компанії та її ключових осіб через публічні санкційні бази (США, ЄС, Україна). Якщо випливе, що фігуранти під санкціями або саму юрособу згадано у санкційних списках — співпраця неможлива за визначенням. Хоча відверто підсанкційні компанії навряд пропонуватимуть послуги відкрито, перевірити варто, щоб уникнути репутаційних втрат.
Застосування цих правил допоможе відсіяти більшість ризикованих варіантів. Як каже Юлія Венцковська, алгоритм перевірки підрядників має бути простим і неухильним: юридична адреса, реквізити, домен, відкриті реєстри, санкції, все мусить викликати довіру, інакше краще шукати іншого виконавця. Багато великих клієнтів вже так і роблять:
«Для великих міжнародних клієнтів походження підрядника справді має значення — вони перевіряють, чи компанія зареєстрована в „чистій“ юрисдикції та чи не має зв’язків із державою-агресором. Деякі проводили due diligence: запитували документи про юрисдикцію, історію реєстрацій, зміни у статутних даних».
Чому західні видавці досі обирають російських підрядників?
З точки зору українця, ситуація має абсурдний вигляд: навіщо віддавати українську локалізацію росіянам, особливо у воєнний час? Але для багатьох іноземних компаній цей нюанс непомітний. Ось головні причини, чому так відбувається:
Інерція та старі домовленості
Багато видавців мали напрацьовані роками схеми локалізації, де присутні російські агенції. Ще до війни ті ж Allcorrect, Logrus, Riotloc успішно забезпечували переклади на десятки мов для Ubisoft, EA, Bethesda та інших. Коли українська мова раптом увійшла в їхній план локалізації, логічно (хоч і прикро), що видавець просто звернувся до вже знайомого підрядника: «розширте контракт, додайте українську». І якщо рамковий договір з таким вендором діє, його пролонгують, щоб не шукати нового з нуля. Простіше кажучи, пересічний продюсер обере знайомий шлях, навіть якщо той веде в обхід етики. В західній бізнес-культурі немає практики «банити» компанію за країну походження, якщо юридично все чисто. Санкцій проти конкретного виконавця може й не бути, тож формально причин відмовлятися нема. Cancel culture за паспортом у сфері B2B-послуг практично не працює.
«Якщо немає юридичних перепон, зазвичай ніхто не переймається питаннями реального походження… Місце реєстрації — Кіпр. Усе, які можуть бути питання?» — зазначають в SBT Localization.
Ціна та швидкість
Російські контори часто пропонують демпінгові умови. Вони володіють великими людськими ресурсами (в тому числі найнявши частину українських перекладачів) і можуть взятися за проєкт будь-якого обсягу «під ключ». Для видавця це зручно: один підрядник закриває відразу 5-10 мов, обіцяє виконати швидко і дешево, ще й «бонусом» докинути українську. Є свідчення, що деякі агенції буквально пропонували український переклад безплатно, аби тільки їх найняли на весь обсяг робіт. Звісно, українські студії не можуть собі дозволити працювати у збиток, тому цінова конкуренція нерідко грає на руку росіянам. Як результат, замовники женуться за економією, не задумуючись про наслідки. економія на якісних перекладачах обертається провалом на кшталт Alan Wake 2. Один з факторів, а саме великі пули перекладачів у росіян, теж грає роль: вони можуть одночасно перекладати сотні тисяч слів на десяток мов, що приваблює великих видавців з масштабними релізами.
«Пакетні» замовлення та посередники
Як вже згадано, українська рідко замовляється окремо. Західний видавець, плануючи реліз, зазвичай складає список з, скажімо, 8-12 мов. Щоб не шукати різних постачальників на кожну мову, легше доручити весь пакет одному великому агентству. А те вже саме вирішує, ким закривати кожну локаль. І от тут починається гра в схованки: якщо головний підрядник умовно європейська студія, він може тихцем передати українську субпідряд росіянам (бо ті запропонували нижчу ціну). Або навпаки, російська агенція, прикинувшись європейською, напряму бере замовлення на всі мови і теж наймає когось збоку на окремі регіони. В результаті кінцевий клієнт навіть не здогадується, хто фактично перекладав гру українською. Приміром, Remedy доручила локалізацію Keywords, Keywords набрала фрилансерів, а серед них опинилися росіяни.
Неправильні KPI при виборі
Якщо замовник оцінює потенційних підрядників лише за вартістю перекладу за слово чи швидкістю виконання, але не враховує якість локалізації (наприклад, відсутність серйозних помилок, адекватність стилю, результати LQA), — російські компанії легко перемагають. Їхні комерційні пропозиції майже завжди виглядають привабливо на папері. Проблеми починаються пізніше, коли гра виходить і користувачі стикаються з абсурдними фразами чи кривим перекладом. На жаль, багато корпорацій не мають чітких метрик якості локалізації. Вони можуть навіть не наймати окремо сторонніх тестерів для перевірки українського тексту, покладаючись на запевнення виконавця. Кейси Alan Wake 2 і Ghostrunner 2 стали холодним душем радше для української спільноти, ніж для самої індустрії: гучних публічних вибачень чи обіцянок повністю переробити українську локалізацію не було, а в Alan Wake 2 подібні проблеми повторилися ще й у доповненні The Lake House. У довгостроковій перспективі погана локалізація б’є по репутації гри і зменшує охоплення ринку, але цей збиток не завжди очевидний одразу, тож ним часто нехтують. Водночас правильні підходи (залучення досвідчених українських локалізаторів, подвійна перевірка тексту, фокус-тестування на носіях мови) потребують часу і грошей, на які не всі готові йти.
Як бачимо, причин декілька: від банальної необізнаності чи лінощів замовника до суто прагматичних розрахунків. В SBT Localization коментують, що здебільшого немає злого умислу віддати росіянам проєкт:
«Просто не всім настільки цікаво заглиблюватися, хто там і що… всі хочуть дешево і швидко».
Західні менеджери можуть навіть не усвідомлювати політичної підоснови, бо для них це питання аутсорсу, не більше. Та поступово ситуація змінюється. Скандали, підняті гравцями, привертають увагу розробників. Медіа пишуть викривальні статті. Репутаційні ризики зростають. Уже зараз в індустрії звучить думка, що розробникам слід розуміти, що до української локалізації необхідно долучати поважних українських локалізаторів, а не росіян, які не знають мови.
Іншими словами, принцип «Україна понад усе» поволі доходить і до бізнес-вух на Заході, хоча попереду ще багато роботи.
Що робити індустрії: рецепти для видавців і студій
Проблема «руснявих» локалізаторів є викликом не лише для українських перекладачів, а й для самих замовників локалізації. Як же видавцям і розробникам забезпечити українську мову в своїх іграх без токсичних наслідків? Ось кілька кроків, про які говорять експерти:
Звісно, папери можна підробити, але перевірка документів (той самий due diligence з запитом реєстраційних даних, історії компанії) здатна виявити «новоспечених кіпріотів». Якщо підрядник прозорий і йому нічого приховувати, то він спокійно надасть всі свідоцтва і довідки. Для замовника це додатковий клопіт, зате спокій і репутаційна безпека.
Часто основний постачальник має цілком нормальний вигляд, але далі по ланцюгу з’являється «сіра конячка». Тому при укладенні угоди варто наполягати на пункті: жоден субпідрядник не може залучатися без згоди замовника. Або принаймні основний виконавець зобов’язаний розкрити, хто саме (які фрілансери, студії) робитимуть кожну мовну версію. У випадку української це критично. Якщо партнер знає, що його вибір буде під контролем, він двічі подумає, чи брати на проєкт сумнівну студію. Цей принцип вже почали застосовувати деякі західні компанії, особливо коли йдеться про чутливі ринки. До того ж видавець завжди може наполягти на конкретному виконавцеві: приміром, сказати великій агенції-посереднику, щоб українську вона віддала перевіреній українській спілці, а не кому попало. В контракті це цілком реально зафіксувати.
Також українська локалізаційна спільнота могла б допомогти видавцям, створивши своєрідний «white-list» надійних українських постачальників та «black-list» порушників. Білий список включав би компанії, що зарекомендували себе якісними перекладами і підтвердили відсутність зв’язків з рф. Чорний — навпаки, тих, кого спіймали на брехні щодо свого походження чи на відверто поганому перекладі. Поки що такі списки існують неформально.
Проте для масового ринку потрібен більш офіційний орієнтир.Якщо коротко підсумувати, видавець може швидко скоротити ризики, перевіривши п’ять ключових моментів щодо будь-якого кандидата:
- Країна реєстрації та офісів: жодних рф/РБ чи підозрілих «офшорних прихистків».
- Власники та ключові особи: бенефіціари не пов’язані з державою-агресором, керівники не з російськими паспортами.
- Репутація на ринку: портфоліо чисте від російських проектів після 2022, публічна позиція компанії про війну (нейтральна чи проукраїнська).
- Фінансова прозорість: рахунки в надійних західних банках, відсутність «дивних» схем оплати, компанія не помічена в ухилянні від санкцій.
- Рівень експертизи: наявність досвідчених україномовних перекладачів у команді, відгуки про якість роботи від української спільноти.
Дотримання цих пунктів відріже 90% російських «самозванців». Так, це додаткові зусилля, але вони варті того: видавець отримує якісний продукт, гарні відгуки від українських гравців і уникає скандалів. Зрештою, як підкреслюють українські локалізатори, успіх приходить через формулу якість + швидкість + прозорість + конкурентна ціна. Якщо індустрія виробить спільне розуміння стандартів, тоді і ціна питання стане справедливою, і недоброчесні гравці підуть з ринку.
Варто зазначити, що деякі великі компанії вже зараз підходять принципово: проводять аудит підрядників перед співпрацею, просять підтвердити юрисдикцію, перевіряють, чи не «втекла» студія з росії лише на папері. На жаль, поки що це радше винятки. Та за умов тиску з боку спільноти такі вимоги можуть стати нормою. Для західних партнерів це питання не лише моралі, а й ризик-менеджменту: російський бізнес токсичний, ненадійний і може опинитися під санкціями будь-якої миті.
Що може зробити простий гравець?
Якщо дізналися, що українську локалізацію гри зробила сумнівна контора з російським корінням, то говоріть про це вголос.
Ігрові студії дуже чутливі до публічного шуму, оскільки його ігнорувати важче, ніж формальні скарги.
Просіть розробників і видавців додавати українську локалізацію від нормальних підрядників. Це можна робити через листи, соцмережі, коментарі під анонсами. Достатньо кількох речень англійською про те, чому для нас важлива українська мова і чому переклад має робити українець, а не росіянин.
Найкращий спосіб витіснити росіян — це підтримувати своїх. Якщо бачите гру з якісною українською локалізацією від української студії, відзначте це в оглядах, згадайте в соцмережах, порадьте друзям. Те саме стосується фанатських перекладів: ентузіасти часто роблять українізації власним коштом й донати таким проєктам допомагають розвивати культуру локалізації й інструменти для перекладачів.
Якщо гра вже вийшла з сумнівною локалізацією, фіксуйте конкретні проблеми. Особливо русизми, радянські назви, некоректні або приховано проросійські формулювання. Робіть скріни, описуйте ситуацію на офіційних форумах і в сапорті гри.
Ну і нарешті — голосуйте гаманцем. Якщо відомо, що офіційну українську зробила токсична компанія, варто двічі подумати, чи купувати гру й підтримувати її гривнею. Часто краще дочекатися фанатської українізації й підтримати тих, хто її зробив. І навпаки: коли видавець додає чесну й якісну українську, то важливо це винагородити купівлею, DLC, мерчем чи хоча б позитивним відгуком. Сигнал «після додавання української локалізації продажі зросли» є найпереконливішим аргументом для індустрії.