За даними сторінки кампанії на Kickstarter, команда FibreSeek спочатку просила $50 000 на запуск виробництва, але бекери фактично «проголосували гаманцем» і скинулися вже більш ніж на $2,28 млн. Автори проєкту обіцяють, що FibreSeeker 3 дасть змогу друкувати деталі, які за міцністю можна порівнювати з металом, але вони будуть легкими, як карбон.
На відміну від звичайних FDM-принтерів, які просто плавлять пластик і шар за шаром будують модель, FibreSeeker 3 під час друку прокладає всередині деталі безперервне вуглецеве або скляне волокно. Це працює як арматура в бетоні: пластик дає форму, а волокно бере на себе основне навантаження. У результаті частини конструкцій не так легко зламати, їх можна використовувати не лише як макети, а й у реальних пристроях.
Принтер має робоче поле 300×300×245 мм і цього достатньо для корпусів дронів, деталей роботів, кронштейнів, педалей, шестерень та інших елементів, що мають тримати серйозні навантаження. Заявлена точність друку становить до 50 мікрон, швидкість — до 500 мм/с у звичайному (пластиковому) режимі. Підтримуються популярні матеріали на кшталт PLA, PETG, нейлону та пластиків із наповнювачем, а у важливих місцях деталь можна додатково посилити волокном.
Щоб користувачам не доводилося «чаклувати» з налаштуваннями, у принтері встановили датчики натягу волокна, контроль обриву матеріалу, компенсацію вібрацій і HD-камеру для віддаленого нагляду за процесом. Усе це працює разом із власною програмою FibreSeek Aura, яка вміє готувати моделі до друку й задавати, де саме в деталі треба прокласти волокно. Початкова ціна для бекерів стартує від $2699 — це помітно менше, ніж коштують промислові системи з безперервним армуванням, які зазвичай доступні тільки великим компаніям.
Засновник FibreSeek Раян Лю розповідає, що команда раніше працювала з аерокосмічною галуззю та робила подібні технології для замовників рівня NASA й Airbus. Тепер вони намагаються перенести цей досвід «на стіл» звичайних інженерів, майстерень та навчальних закладів, щоб сильні, легкі та довговічні деталі можна було друкувати не в дорогому цеху, а прямо в офісі чи гаражі.
Такі принтери можуть змінити правила гри там, де потрібні одночасно міцність і мала вага: це каркаси дронів, елементи робототехніки, запчастини для електротранспорту, спортивне спорядження, нестандартні кріплення та деталі для невеликих виробництв. Замість того, щоб замовляти фрезерування металу або дорогі композити, інженери зможуть друкувати робочі деталі самі, швидко тестувати ідеї, ставити їх у серійні пристрої й оновлювати конструкції майже «на льоту». Якщо подібні рішення стануть масовими, прорив може статися саме в малих майстернях та стартапах, які отримають доступ до «аерокосмічної» міцності без аерокосмічного бюджету.
Раніше dev.ua писав про те, як Едуард, волонтер із Харкова, який вже не перший рік друкує необхідні речі для ЗСУ на своєму 3D-принтері, ділиться досвідом про те, з чого почати таку діяльність і які нюанси варто врахувати.