Випадково потрапив в IT
Сергій народився я в Житомирі та майже все життя прожив в рідному місті. Нині чоловік із родиною проживає у Рівному. Він — випускник Київського політехнічного інституту за спеціальністю «Автоматика та телемеханіка» і має понад 30 років досвіду роботи в IT.
«Скільки себе пам’ятаю, мене завжди цікавила електроніка — було дуже цікаво пройти своїми руками шлях від першого детекторного приймача до професійного стереопідсилювача та інших цікавих штук. Мріяв стати інженером — і ця мрія справдилася повністю», — згадує Сергій дитячу мрію про фах.
В тім, потпапив в IT, як зізнається фахівець, він випадково. Свого часу Сергій працював на Житомирський панчішній фабриці інженером-конструктором, з якої його призвали на два роки офіцером в Радянську Армію. А коли повернувся, то ця посада була зайнята та було якось некрасиво вимагати змістити кудись людину, яка її займала. І саме в цей час на фабриці створювався відділ автоматизованих систем керування, в якому фахівцеві й запропонували посаду інженера-електроніка.
«Це й була моя перша робота в ІТ — перші IBM PC, які ми везли аж з Москви, впровадження програми нарахування зарплати на 3000 працівників фабрики, потім впровадження німецької системи керування підприємством, відрядження до Мюнхену, прокладання мережі за старовинною дивною технологією ArcNet (яку зараз мало хто пам’ятає), перший сервер під ОС Novell та багато чого цікавого, що дозволило розвиватися як фахівцю», — розповідає Сергій.
З панчішної фабрики у банки
Сергіх із теплом згадує період роботи на панчішній фабриці — каже, було справді цікаво. «Але часи тоді в цілому були тяжкі, зарплата була в еквіваленті $20, та й ту платили не дуже регулярно. Виручав лише маленький нішевий бізнес, який ми започаткували з друзями. А коли ця ніша схлопнулася, довелось шукати щось стабільніше. А тут як раз з’явилася вакансія інженера-електроніка в Житомирській обласній дирекції Акціонерного Поштово-пенсійного банку „Аваль“», — пригадує айтівець. Спрацювали контакти, або, як нині кажуть, нетворкінг — до банку Сергія покликав друг, який очолював там відділ програмно-технічного забезпечення.
«Чесно кажучи, я думав просто пересидіти рік-півтора в банку та відкрити черговий приватний бізнес, але якось прижився, сподобалось та пропрацював в „Авалі“ (потім Райффайзені) з 1997 року по 2025 рік», — зізнається Сергій.
За його словами, саме перші роки в «Авалі» були найцікавішими та найскладнішими — це були роки бурхливого зростання банківського сектору, постійна гонка з Приватбанком за лідерство, зростання мережі відділень дирекції з 10 до 42. «Я місяцями не вилізав з машини, мотаючись по відділенням області. Але це був драйв, який всі авалевці до сих пір згадують як найкращі часи та найкращу команду», — пригадує інженер.
Поступово йшло і кар’єрне зростання — Сергій доріс до посади начальника управління ІТ житомирської дирекції. Серед задач — реконструкція та обладнання нового шостиповерхового офісу дирекції в центрі Житомиру, мережі, комунікації, нові банківські технології, співпраця з підрядниками. «А потім чергова реорганізація в банку (яких я пережив декілька), регіональні управління ІТ ліквідували і мене запросили в Київ, в Центральний офіс Райффайзену на зовсім нову сферу діяльності — створити з нуля управління тестування», — ділиться айтівець.
Гензель був заступником начальника управління, відповідав за створення тестових середовищ, яких на той час в банку просто не існувало. «Теж було цікаво та складно — відтворити в тесті практично всі існуючи банківські системи та ті нові, що заходили за проєктами розвитку, наприклад, інтернет-банкінг або новий операційний день банку», — пояснює він особливості тієї роботи.
Пандемія та війна
Сергій застав у Райфі пандемічні ковідні часи. «Я погладшав на декілька кілограмів, коли став працювати з дому та захопився кулінарією», — жартома пригадує той період життя Гензель.
А під час війни він разом з іншими командами Райфу брав активну участю в міграції банківських систем в хмару — AWS, AZURE, IBM cloud, Oracle cloud. «Те, що в звичайні часи зайняло б декілька років, ми виконали за три місяці», — розповідає він.
З початком повномасштабного вторгнення, каже Сергій, жень починався з питань до колег в регіонах, чи не прилетіло по ним щось вибухове від русні.
Звільнення та пошук нового шляху
Сергій розповідає, що керівництво Райфу повідомило його про звільнення за два місяці. «Не те, щоб були претензії до якості моєї роботи, просто в когось виникла ідея звільняти пенсіонерів та я попав під цю акцію», — каже айтівець. Втім жити звичайне життя напенсії він не планував. «Мені дома скучно. Поки здоров’я, розум та кваліфікація дозволяють, чому б не попрацювати? Ну і фінансова сторона питання теж має значення — з роботою я зможу підтримувати звичний спосіб життя та більше донатити колишнім колегам, які зараз на фронті», — зізнається Гензель.
Саме тоді, десь вісім місяців тому, він повісив плашку OpenToWork в LinkedIn, склав резюме (як зізнається фахівець, не дуже інформативне), зареєструвався на work.ua, robota.ua, деяких Telegram-каналах з пошуку роботи та почав моніторити ринок праці.
«Це було як повноцінна робота — постійно проглядати пошту, чи немає нових вакансій, відгуки на вакансії, повідомлення рекрутерам тощо», — каже Сергій. Загалом він відправив більше 700 резюме, отримав 24 відповіді, здебільшого негативні, пройшов шість співбесід (три вживу, три віддалено), виконав 3-4 тестових завдання і жодного фідбеку на них не отримав. «Дві компанї готові були запропонувати роботу, та на такі смішні гроші, що я б на дорогу витратив половину отриманого», — розповідає айтівець.
Чому не опустив руки? «Мабуть тому, що я досить вперта людина та схильний доводити почату справу до кінця», — зізнається Сергій.
Він додає, що особливої віри в те, що нова робота знайдеться у його близьких, окрім оники, не було.
«Ніхто — практично ніхто, навіть дружина (свята, але зовсім не схильна до позитиву жінка!) не вірили, що я в свої 66 років знайду роботу за спеціальністю чи знайду роботу взагалі. В цю утопічну (sic!) ідею щиро вірила лише онука Сандра — вона підтримувала мене й час від часу підкидала різноманітні вакансії. Як закономірний підсумок нашої з Сандрою наполегливості, пропозиція роботи від дуже пристойного банку, яку я прийняв. Наполегливість — це чеснота», — розповідає про свій досвід пошуку роботи Сергій у LinkedIn.
Онбординг та перший робочий день
Новий роботодавець фахівця — добре відомий в фінансовій сфері банк «Південний». «Працевлаштування повністю офіційне з дотриманням діючого законодавства», — радіє Сергій.
Етапи на шляху до оферу, за його словами, були наступні — співбесіда з приємною дівчиною-рекрутером, після цього зустріч в ZOOM з майбутніми моїми керівниками, потім заповнення анкети на сайті банку (дуже зручно, до речі), перевірка безпекою та отримання оферу. «Керівники розповіли про коло мої майбутніх обов’язків та поцікавились, чи дозволяє мені здоров’я працювати», — посміхаючись, ділиться айтівець.
Перший робочий день на новій посаді, поділився в LinledIn Сергій, пройшов вдало та реально продуктивно. «Все таке рідне та знайоме, що просто жах, тільки ключики від старої комунікаційної шафи з Райфу не підходять до нової в Південному, але в мене вже є три нових комплекти та сейф для їх зберігання», — розповідає фахівець у LinkedIn.
Він додає: на новому місці адекватні та доброзичливі колеги та керівництво, чудові умови роботи. Сьогодні для Сергія мають доправити на відділення два комутатори на 48 портів кожний, які він особисто вкрутить у шафу та скомутує. «З нетерпінням чекаю можливостіт увійти в домен та продовжити приносити користь роботодавцю», — каже він.
Щоправда, жартома зізнається Сергій, його абонемент в басейн SportLife по буднях «накрився мідним тазом»: доведеться з подвоєною швидкістю плавати на вихідних.
Що далі?
Нині Сергій каже, що не має амбіцій в плані кар’єри. «Все, чого я хотів досягнути, я досяг раніше. Зараз просто хочу приносити користь роботодавцю та отримувати за це достойну винагороду», — каже айтівець.
А усім, хто хоче працювати в сучасному IT, зокрема й у поважному віці, він дає тільки одну пораду: ніколи не опускати руки та постійно навчатись новим технологіям. «Особисто знайомий з людиною, яка працює в банку з першої п’ятірки у віці 76 років, і не думає звільнятись», — наводить він красномовний приклад того, що можливо все.
