Письменництво та успіх «Заколоту»
— Поговорімо про вашу письменницьку кар’єру. Ви завжди писали українською мовою чи був перехідний період?
Це був своєрідний перехідний період. На жаль, в 2010-х, попри всі мої намагання, в Україні ще не існувало повноцінного видавничого ринку. Кількість видавництв була вкрай обмеженою, як і асортимент того, що вони випускали. Я завжди писав фантастику, фентезі та горор, але в нульових попиту на ці жанри фактично не було — або ж він був мінімальним. Тоді беззаперечно домінував російський ринок, тому я був змушений частково писати російською мовою.
Читайте также: У Львові розслідують схему фіктивного бронювання через IT-компанію зі статусом критично важливої
До того ж впливала специфіка регіону. Тут я маю зробити важливе уточнення: хоча Луганщина і вважалася російськомовною, русифікація стосувалася переважно міст. Вони були русифіковані на всі сто відсотків. Наприклад, у Сєвєродонецьку аж до 2014 року не було жодної української школи. Проте варто було виїхати за межі міста — бодай у найближче селище чи невеличке містечко на кшталт Старобільська, — як там люди вже говорили українською. Звісно, відчувався вплив суржику, адже там також транслювалися російськомовні телеканали, але природно люди розмовляли українською. Це дійсно був україномовний регіон. Я ж сам завжди був білінгвом і спілкувався обома мовами.
А от писати російською доводилося просто через відсутність українських видавців. Взагалі, я пробував писати ще зі шкільних часів, але десь наприкінці нульових — на початку десятих років я вирішив серйозно спрямувати свої зусилля на професійну письменницьку кар’єру. На це пішло чимало часу: перші видання в мене з’явилися десь у 2014 році, а у 2017-му нарешті вийшли перші українські книжки. Згодом настав 2020 рік, і тоді побачили світ мої перші два українські романи — «Заколот: Невимовні культи» та «Вогневир».
Нині я написав близько 80 оповідань, більшість із яких видана, а деякі — навіть по кілька разів. Крім того, наразі я маю ті два романи, про які згадував раніше, власну авторську збірку оповідань «Химороди» та, мабуть, десь 15 коміксів.
— Розкажіть про вашу найпопулярнішу книгу «Заколот».
Так, ця книга дійсно привернула до себе увагу. Вона потрапила до довгого списку премії «Еспресо» та отримала нагороду Chrysalis («Кризаліс») на «Євроконі» 2020 року — це премія, яку вручають дебютантам. Здається, вона фігурувала ще в кількох інших списках та номінаціях. Наразі це мій головний лонгселер, який продовжує стабільно продаватися.
Писав я її дуже довго, і це була переломна для мене робота. Почав її у 2014 році, а видав лише у 2020-му. Це був якраз момент мого переходу від російськомовного письма до українського. Саме тоді відбувся мій розрив із російським видавництвом і відкриття українського книжкового ринку та нашої спільноти. Свого часу це стало для мене справжнім ковтком свіжого повітря і принесло значне полегшення, адже я гостро відчував тиск у той період, коли видавався в росії.
— Як саме проявлявся тиск?
У 2014 році стався політичний злам, і ми почали дуже чітко бачити різницю між нами. Але навіть до того українська спільнота та українське книговидання були набагато менш корпоративними й знеособленими.
У мене чудові стосунки з більшістю моїх видавців. Ми добре ладнаємо, знаємо одне одного. І це не якесь кумівство, ніби ми були знайомі заздалегідь. Ні, ми познайомилися саме в процесі роботи і змогли знайти спільну мову. Тоді як із російськими видавництвами я дуже чітко відчував рамки: я знав, що саме маю писати, аби мене видавали.
Тому було дуже незвично усвідомлювати, що тут ти можеш прийти зі своєю класною ідеєю, і тебе підтримають. Так сталося із «Заколотом» — це дуже незвична книга з нестандартною композицією і сетингом. Я взагалі не впевнений, що тоді на неї хтось звернув би увагу в російському літературному просторі. А в Україні її видали саме так, як я хотів і як я її бачив.
Саме тому я не просто вважаю, а прямо відчуваю, що тут мені легше. Я зміг написати некомерційну книгу, яку передусім хотів написати сам, а не ту, що була б просто масовою, добре продавалася та апелювала до широкої аудиторії. І я цілком цим задоволений. Можливо, в Україні вона не має якихось надвеликих накладів, і я розумію, що вона розрахована не на будь-якого читача. Але я задоволений насамперед тим, що створив цю книгу саме такою, як і задумував.
— Якщо можете поділитися цифрами, який був тираж «Заколоту»? Скільки було продано?
Зараз буде друкуватися вже четвертий наклад. Насправді він невеликий — десь по тисячі примірників кожен. Тобто загалом продано близько 3000+ примірників. Це дуже мало. Тому я навіть дивуюся, що за такого невеликого накладу роман спричинив такий інформаційний шум та розголос.
Звісно, зараз на ці цифри дивитися трохи дивно, але коли книга виходила у 2020 році, вони не вважалися такими вже й маленькими. Тоді наклад у тисячу примірників був цілком природним і звичним.
А от після 2022 року, як не дивно, стався колосальний вибух цікавості до українських авторів. Тепер нормальним базовим стартовим накладом вважається 3000 примірників. Відомі автори можуть стартувати з 6000 чи навіть 10 000 примірників за раз — не кажучи вже про зірок літератури, які мають ще більші цифри.
Це просто чудово! І якщо зараз нас будуть читати чи слухати автори-початківці, я хочу їм сказати: зараз прекрасний час для того, щоб починати писати та пробувати свої сили. Адже попит на українську книгу є, є читач, і є люди, які хочуть вас читати та чути ваші сенси — ті сенси, що близькі й зрозумілі нам усім тут, в Україні.
Війна, вимушена релокація та співпраця з іноземною аудиторією
— Ви жили в Сєвєродонецьку до 2022 року, як для вас почалася війна?
У 2014 році, під час першої спроби окупації, ми з родиною ненадовго виїжджали. Але вже 22 липня ЗСУ звільнили місто — тоді всі місцеві щиро це святкували.
На початку 2022 року ворог просувався степовою Луганщиною дуже швидко через відсутність природних перешкод. Вже на третій-четвертий день Сєвєродонецьк опинився під прямими артилерійськими обстрілами. Згодом нам вдалося евакуюватися, і 13 березня ми прибули до Львова.
Там мене прихистило видавництво UA Comix, яке на той час призупинило основну діяльність і повністю перепрофілювалося на волонтерство. Я також активно долучився до цієї роботи. За 2022–2023 роки ми зафіксували багато подій, видавши понад 12 томів коміксів про війну, заснованих на реальних документальних історіях.
— У Польщі видали антологію української художньої літератури, до якої увійшов один із ваших творів. Чи можете ви трохи більше розповісти про те, як ви з нею познайомилися та які були умови цієї співпраці?
У цієї книжки досить довгий шлях. Насправді, вперше вона вийшла польською мовою у 2022 році. Тоді на тлі цих страшних, шокуючих подій з’явився певний інтерес до українських авторів. Укладач цієї збірки, Володимир Арєнєв, мав певні контакти у видавничих колах і фантастичній спільноті Польщі. Він запропонував створити таку антологію, яка отримала назву «Мова Вавилону» — на честь однойменного оповідання Світлани Тараторіної.
Володимир звернувся до знайомих йому авторів української наукової фантастики та фентезі, які на той момент мали певний розголос навколо своїх книжок, і запросив нас долучитися. Коли він звернувся до мене, я запропонував кілька оповідань. Ми поаналізували їх і в результаті обрали те, яке насправді було частиною всесвіту «Заколоту», а не просто окремим твором.
Спочатку збірку переклали польською, і вона вийшла в Польщі. А згодом, здається, за рік Володимир Арєнєв домовився про видання цієї антології вже в оригіналі українською мовою. Вона вийшла у видавництві Vivat. Наразі перший наклад уже розпроданий і надруковано другий. Якщо не помиляюся, обидва були по 3000 примірників.
Звісно, не обійшлося без певних суперечок та критики, бо не всі автори й авторки залишилися задоволеними тим, як і з яких позицій їх згадали чи представили в цій антології. Але менше з тим, мені здається, що подібного прецеденту — створення такої оглядової антології — у нас ще не було.
Тому це дуже класно, що вона вийшла. Видання чудово оформлене, там прекрасні ілюстрації від Олександра Продана — дуже класного українського художника-ілюстратора. Тож якщо у вас ще немає цієї антології, дуже її раджу. І не тільки тому, що там є моє оповідання: там дійсно є що почитати й подивитися на шлях розвитку української фантастики як такої.
— Загалом, як би ви оцінили інтерес Заходу до української наукової фантастики чи літератури загалом?
Треба розуміти: через певний комплекс меншовартості нам іноді здається, що ми нікому не потрібні, що десь класно, а в нас не дуже. Звісно, себе можна порівнювати зі США, Великою Британією чи Францією, але це країни зі значно вищим рівнем життя та іншими можливостями. Проте якщо подивитися на ту ж Чехію, Словаччину, Румунію чи Болгарію, ми здивуємося й побачимо, що тамтешній літературі вже треба тягнутися до нас, а не нам до них. Через менше населення у них немає такого ресурсу читачів і такої глибини ринку. Тобто ніхто не купуватиме такої кількості книжок, як купують навіть у нас, попри те, що люди там заробляють краще.
Тому інтерес є. Щодо мене, то в польському журналі Nowa Fantastyka виходили переклади моїх оповідань. Хоча я тут не найуспішніший приклад. Була низка інтерв’ю з українськими фантастами в американському журналі Locus — у 2022-му, а потім, здається, і у 2024 році. Там давали інтерв’ю я, Макс Кідрук, Дарія Піскозуб, Ірина Грабовська та інші.
Або взяти Ігоря Антонюка — письменника химерних, містичних і горорних оповідань, у якого у видавництві «Жорж» вийшла збірка «Монету підкине кожен». Мені здається, зараз він є абсолютним рекордсменом серед українців за кількістю перекладених і виданих іноземними мовами оповідань. Таке враження, що в нього щомісяця виходить черговий твір у якомусь профільному фантастичному журналі в іншій країні.
Ми також знаємо, що Макс Кідрук активно працює над просуванням. На одній із презентацій він поділився, що має шість укладених договорів на видання роману «Колонія» в країнах ЄС. Здається,офіційно він уже анонсував польське та угорське видання. «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка анонсована в Словаччині.
Процес іде, ми поступово починаємо заявляти про себе. Це не буде швидким і легким шляхом, але так чи інакше українські твори виходять у перекладах і привертають до себе увагу. Будемо тримати кулаки, щоб це просувалося й далі. Бо раніше, як слушно зауважив колись той-таки Макс Кідрук, кожного разу, відвідуючи іншу країну, він заходив у книгарню подивитися, що там є українського. І донедавна це були виключно Жадан, Курков і Забужко. А тепер ситуація поступово змінюється. Ми припиняємо бути країною одного-двох авторів, і це чудово.
Від письменника до наративного дизайнера
— Окрім письменницької діяльності, ви також працюєте наративним та геймдизайнером. Розкажіть, як ви почали займатися розробкою ігор.
Десь у проміжку між 2014 і 2022 роком один мій знайомий інді-розробник запросив мене у свою гру як наративного дизайнера. Це був мій перший подібний досвід.
За концепцією це була досить цікава й незвичайна гра. Технічно — майже браузерне тамагочі з елементами MMO, нічого складного: гравці могли знаходити та виховувати всіляких фантастичних звірів. Але найцікавішим був сам сетинг і преміс.
Насправді, попри весь цей фентезійний антураж із єдинорогами, драконами та василісками, події відбувалися в дуже далекому майбутньому на тераформованій Європі — супутнику Юпітера. Через певний колапс планетарного, чи навіть системного масштабу, зв’язки обірвалися, і ця планета опинилася в ізоляції від решти людської цивілізації.
За сюжетом майбутнє настільки далеке, що Сонце вже суттєво розширилося, тому на Європі стало тепліше, і крижана шапка, яка зараз її повністю вкриває, розтанула. За допомогою тераформування там підняли кілька архіпелагів і, по суті, створили велетенський парк розваг, яким керував потужний штучний інтелект. Але після колапсу цей ШІ втратив зв’язок і забув своє справжнє призначення. А люди, які там живуть, уже давно забули, що це просто парк розваг і що їхній світ «несправжній». Сюжет якраз і полягав у тому, щоб досліджувати цей світ і поступово дізнаватися правду.
Я почав з того, що я писав внутрішньоігрову енциклопедію, а потім описував всіх істот, які там жили та існували. Потім вже перейшов до написання квестових ліній і безпосередньо до сюжетної частини.
Читайте также: Блокування не рятує. Голова PlayCity розповів, що нелегальні казино роздають «дзеркала» вручну через Telegram
З 2024 року я працюю наративним дизайнером в одній з українських студій. Багато розповісти не можу, але скажу, що гра в жанрі Sci-Fi.
— Книгу «Заколот» часто порівнюють із Doom, Warhammer та відзначають її лавкрафтівськими мотивами. Коли ви її писали, чи уявляли ви, якою може бути відеоігрова адаптація цього роману?
Річ у тім, що «Заколот» дуже складно адаптувати під якийсь один конкретний жанр чи форму. Книга складається з окремих частин, які розділені між собою колосальними проміжками часу. Тому в одному місці це могло б бути щось подібне до умовного соулзлайку, а в іншому — міг би бути справжній Bullet Hell у космічному середовищі.
Якби я міг обирати, то орієнтувався б на NieR: Automata. Для мене це один із пікових, найбільш вражаючих творів у відеоігровій індустрії. Хотілося б створити щось подібне: зі зміною ігрових механік, потужним акцентом на сюжет і лор, зі складною та неоднозначною структурою. Особливо приваблює оця концепція трьох послідовних проходжень, які розкривають історію щоразу глибше. Звісно, це така собі блакитна мрія, адже треба розуміти, що подібні ігри не з’являються просто так, на їх створення витрачаються колосальні зусилля.
Що ж до порівнянь, то «Заколот» порівнювали і з Doom, і з Warhammer, і ще багато з чим. Лавкрафтіана там дійсно закладена, і для мене це було дуже природним кроком. Якщо жанр, який сформував Лавкрафт, називається Cosmic Horror (космічний жах), то цілком логічно перенести його саме в космос, а не обмежувати Землею 1920-х років, як це робиться у більшості творів за його мотивами. Тому для мене це рішення лежало на поверхні.
Інші впливи, без сумніву, теж присутні. Ми всі живемо в дуже щільному інформаційному середовищі, на нас постійно впливають різні джерела. Чим більше ти споживаєш контенту, тим більше свідомих чи несвідомих впливів він на тебе справляє.
— І взагалі, в які ігри, окрім NieR: Automata, ви граєте? Чи маєте вільний час для улюблених жанрів?
На жаль, зараз часу стало набагато менше. Останні два роки я маю дві постійні роботи. До того ж я стаю більш відомим як письменник, і це забирає час на відвідування фестивалів, клубів та інших подій. Тобто в мене зараз, можна сказати, дві з половиною роботи. Плюс, коли проводиш за монітором до 10 годин на день, сідати за нього знову просто не хочеться. Тому зараз я більше переходжу в настільні ігри там теж є неймовірна глибина і класні сюжети.
Зі старіших мій абсолютний фаворит, який сформував моє бачення створення історій, — це Planescape: Torment.
Величезний вплив на мене справили ігри FromSoftware. Найулюбленіша — Bloodborne, також дуже ціную Sekiro. А от Elden Ring довелося покинути виключно через брак часу, бо вона просто велетенська.
Обожнюю інді-ігри: Hollow Knight затертий до дір, багато часу провів у серії Hades (загалом захоплююся еволюцією ігор від Supergiant Games). Також дуже люблю серію Dishonored.
Мені як автору найближчі RPG. Мене можуть покусати, але я не фанат третього «Відьмака» — він занадто ідеальний і комфортний. Мені більше до душі концепт Flawed Masterpiece («шедевр із вадами») — коли гра в чомусь некомфортна, бісить чи кидає виклик. Тому мій вибір — це неймовірний Disco Elysium та загалом ігри з глибоким, навіть якщо неочевидним, сюжетом.
Настільні ігри як розвага та бізнес
— Ви також розробляєте настільні ігри. Розкажіть нам про цей шлях.
Усе почалося у видавництві UA Comix, коли я ще займався волонтерством. Там я познайомився з Жолудем Добровольським. Він тоді вже дуже давно хотів започаткувати студію з розробки настільних ігор і мав певну зібрану команду. Я доєднався до них, і у 2023 році ми випустили нашу першу настільну гру — «Арідник». Спочатку, у 2024-му, вона вийшла в Україні, а у 2025 році ми вже вийшли з нею на міжнародну платформу Kickstarter.
Як для новачків, ми зібрали досить непогано — близько $150 000 за місяць. Щоправда, потім у нас виникли певні труднощі, пов’язані з легальним проведенням цих коштів. Річ у тім, що Kickstarter не працює з Україною напряму. Ти не можеш просто зареєструватися як українська компанія і вийти на платформу, потрібні посередники. Насправді набір країн, з якими Kickstarter працює безпосередньо, дуже обмежений.
Але попри це, зараз гра вже друкується. Поки ми розв’язували ці питання, встигли знайти американських та європейських партнерів для дистрибуції. Тобто зараз друкується не лише той наклад, який піде бекерам із Kickstarter, а й копії, що потраплять на полиці крамниць у США, Британії та країнах ЄС.
Крім того, минулого року ми відвідали Essen Spiel — це найбільша у світі виставка-фестиваль настільних ігор, яка приймає в середньому 250 000 відвідувачів. Там ми підписали договір на німецьку локалізацію, тож «Арідник» вийде ще й німецькою мовою.
Зараз ми вже готуємо до виходу наступну гру. Якщо все буде добре, у червні маємо віддати її до друку. Це буде гра за мотивами роману Джорджа Орвелла «1984» — досить незвичайна тематика для настілок. Маємо ще декілька проєктів в активній розробці. Загалом ситуація така, що нам зараз радше бракує часу та виробничих потужностей, аніж нових ідей.
— Які б настілки ви порадили грати нашим читачам?
З настільних ігор можу порадити кілька неймовірних варіантів. Наприклад, українською вийшов «Спаплюжений Грааль: Падіння Авалона». Це потужна сюжетна RPG з відкритим світом від поляків, які зараз розривають ринок настілок так само, як колись відеоігровий.
Ще один шедевр від іншої польської студії — Aeon Trespass: Odyssey. Це ніби «Євангеліон» у сетингу давньогрецького постапокаліпсису. Світ знищено, і ви керуєте гігантами-титанами у битвах проти велетенських босів. Складна, але неймовірно крута гра. Зараз у них також виходить нове темне фентезі Kingdoms Forlorn.
З більш доступного та динамічного — «Ктулху: Смерть може померти». Це швидкий кооператив за Лавкрафтом, де кожен сценарій завершується епічною битвою з босом на кшталт Ктулху чи Хастура. Теж є українською.
Також раджу Cyberpunk 2077: Банди Найт-Сіті. Вона механічно продовжує відому лінійку фентезійних стратегій від студії CMON, до якої входять «Лють крові» (вікінги), «Вранішнє сонце» (Японія) та «Анкх» (Єгипет). Рекомендую всю серію! Щоправда, вихід наступної гри, Mordred, наразі затримується через фінансові проблеми видавця.
Загалом, настільні ігри — це величезний медіум, не менш глибокий за відеоігри. Тут є сюжетні RPG, стратегії, спокійні сімейні та гострі конфліктні ігри на будь-який смак і бюджет — від 100 гривень до 15 000. Не бійтеся досліджувати цей світ!
Про Metro 2039 та росіян
— Хотіли запитати про анонс нової гри серії Metro. Більшість українських геймерів у захваті, але є частина людей, які ставлять резонне питання: робити гру про росіян у москві у 2026 році якось не дуже правильно. Наскільки ви згодні з цим рішенням? Хіба українським студіям не варто більше звертати увагу на вітчизняних авторів?
Рішення 4A Games продиктоване буквально комерційною складовою. Їхня серія тягнеться ще з 2010 року. Тобто 4A Games — це і є Metro. Зламати це і зайти з новим IP дуже складно, хоча, як на мене, це певна пастка. Але я не вважаю себе вправі вчити людей, які добре роблять свою роботу. Це їхній вибір.
Чи це мене особисто влаштовує? Ні, не влаштовує. Скажу дещо, що може бути крамольним. Свого часу в спільноті було невелике «лайно» напередодні виходу S.T.A.L.K.E.R. 2. Мене трохи дратувало, що ми продовжуємо просувати пострадянську естетику. Що таке Прип’ять і Зона? Це законсервований радянський постапокаліпсис. Чи принципово він дуже відрізняється від того ж російського «Атомного серця»? Так, акценти дуже різні, але культурний шар і ґрунт спільні.
Очевидно, ми не можемо просто «закенселити» S.T.A.L.K.E.R. Дуже класно, що GSC у другій частині змогли надати грі українського вайбу. Був великий скандал, коли вони відмовилися від російської локалізації, бо росіяни завжди вважали S.T.A.L.K.E.R. «своєю» грою.
GSC додали офігенний саундтрек, відкрили купу українських постпанк-колективів. Але що зробили росіяни? Вони тупо замінили саундтрек на свій постпанк, і він звучить так само органічно, бо це все корінням іде в совок.
Чи заперечую я, що S.T.A.L.K.E.R. або Metro — це хороші ігри? Ні. Але чи хотів би я, щоб ми шукали коріння в чомусь іншому? Однозначно так.
У нас є чудовий приклад книги, яку б було класно адаптувати під відеогру — трилогія «Літопис Сірого Ордену» Павла Дерев’янка. Це фентезі на базі історії українського Гетьманату XIX століття. Альтернативна історія про те, як ми розвивалися б, якби не втратили незалежність. У нас достатньо свого історичного коріння. Чи хотів би я побачити круту RPG з відкритим світом рівня «Відьмака» у всесвіті «Літопису Сірого Ордену»? Так, і вона була б не гіршою!
До речі, ми звикли сприймати гру «Відьмак» як еталон східнослов’янського фентезі. Але варто зазначити, що коли читаєш Сапковського, ця «східність» там не так сильно відчувається. Він створював радше абстрактний європейський фентезі-світ з італійським, німецьким та іншим корінням. Візуал і слов’янський вайб багато в чому створила саме гра. А те, що локальна історія може стати світовим хітом, чудово доводить діологія Kingdom Come: Deliverance.
Якби в нас вийшла успішна гра за «Літописом Сірого Ордену», далі б запустився ланцюговий процес: книги перекладаються за кордоном, приходить Netflix чи HBO і знімає серіал. Одна галузь підіймає іншу. Японці роблять так роками: якщо вистрілює аніме, до нього одразу йде манга, ранобе, ігри, мерч.
Ми в Україні тільки починаємо до цього доходити. Макс Кідрук зробив настільну гру за своєю «Колонією». Це дуже круто, коли з’являється супутній продукт: книга може привести людину до настілки, а настілка — до книги.
Мені прикро, що 4A Games продовжує просувати світ Дмітрія Глуховського, якою б не була його політична позиція, це твір про росію і для росіян. Але я розумію, які колосальні бюджети вкладаються в AAA-ігри. Ти не можеш прийти до інвестора і сказати: «Дайте мені мільйони на невідомий сетинг із непередбачуваним результатом».
Саме тому я так люблю інді-проєкти. Вони мають сміливість і простір для експерименту. Якщо порівнювати Metro та Hollow Knight, то моє серце належить Hollow Knight. Я люблю ігри на кшталт Dead Cells, Hades, Darkest Dungeon, які вистрілюють і створюють прецеденти. Я дуже сподіваюся, що в нас з’являться саме такі потужні інді-проєкти, які базуватимуться на українському ґрунті.
Читайте также: «Твій LinkedIn — сміття». У LinkedIn розповіли, як прокачати профіль і отримувати більше переглядів