«До ЕРАМ я взагалі не працював в ІТ»
До EPAM я ніяк не перетинався із сферою інформаційних технологій. Мріяв про театральний, вивчився на економіста, працював на меблевому підприємстві, де втратив руку. Сьогодні я працюю в архівному відділі компанії. Я працюю з документами — оцифрування, структуризація та контроль архівів.
Читайте также: «Я більше не обмежена знаннями». 73-річна бабуся створила сайт за допомогою вайбкодингу
Я прийшов в компанію після Covid в 2021 році, коли люди почали повертатися в офіси, в моєму Wellcome pack ще була маска з лого. А за три місяці почалося повномасштабне вторгнення.
«Ти працюватимеш довше і гірше, ніж інші»
За життя я змінив чимало робіт. Вісім років тому я працював на меблевому підприємстві, де на виробництві пошкодив руку. Пізніше її довелося ампутувати.
Після травми я рік був дома, ще рік попрацював на підприємстві, але на іншій посаді. Потім почав шукати роботу. Це був дуже непростий рік. Спочатку розглядав варіанти в Білій Церкві, де я мешкаю. Пошуки, співбесіди, мінінавчання. Враховуючи категорію моєї інвалідності, мене не брали навіть на просту роботу. Раптом доведеться щось робити руками, переносити? «Ти робитимеш довше і гірше, ніж інші», — складалося таке враження від відмов.
Доленосна зустріч
Потім була випадкова зустріч з людиною, яка значно пізніше порекомендувала мене в ЕРАМ. Я досі вдячний їй за цю рекомендацію. Спочатку на роботі було незвично.
Багато тренінгів на старті, багато незнайомої термінології, деякі положення доводилося перечитувати кілька разів. Але насправді це логічні речі, основані на досвіді компанії, — етична поведінка, безпека даних, комплаєнси тощо. Тобто ти від початку знаєш, що ми робимо, що ні, як спілкуємося, тобто є проговорені правила. З часом ці правила переносиш і в приватне життя, вони допомагають. Поступово я звик і до англіцизмів.
«Ити в розробники, тестувальники поки не збираюся»
Мені подобається гнучкий формат — можу працювати з дому, але часто їзджу в Київ. Інколи через необхідність, а часто, бо там колеги, нові завдання, цікаві зустрічі. У нас великий відділ, близько 30 людей приходять в офіс, решта працює з дому. Серед них є люди з невидимою інвалідністю. Але це не впливає на швидкість чи якість виконання завдань.
Моя робота не потребує знання мови програмування, але за бажанням, в компанії можна опанувати будь-який ІТ-напрям на внутрішній навчальній платформі, отримати менторську підтримку. Але йти в розробники, тестувальники поки не збираюся. Можливо, в майбутньому розвиток ШІ спонукатиме до цього. Але нині, попри те, що Україна стрімко діджиталізується, електронний документообіг дублюється в паперовому вигляді для зберігання. І навпаки, є старі документи в паперовому вигляді, які наш відділ оцифровує, щоб зберегти і в майбутньому віддати в роботу ШІ. Думаю, людям роботи вистачить надовго. Втім, корпоративні тренінги щодо використання інструментів ШІ регулярно проходжу.
Читайте также: Як вибрати офісне крісло без порожніх обіцянок про комфорт
Психологічні перепони для людей з інвалідністю
Сьогодні ситуація з наймом людей з інвалідністю в країні змінюється, часто перепона у працевлаштуванні — не у фізичному стані, а скоріш у психологічному сприйнятті людини. Пам’ятаю, що після кількох поспіль відмов, у мене опускалися руки і накривали шалені сумніви. Думаю, відмови впливають на всіх. Це вимагає стійкості та опрацювання власних реакцій. Я не виключення.
Я — творча людина, з дитинства мріяв про театральний виш, працював ведучим свят, був залучений у кіно та театрі. Якось знімався в груповці фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри». І мені подобалося це.
Але тут немає інших порад, аніж чесно дивитися на життя, розуміти, що ми хочемо, як будемо досягати бажаного. Сприймати не як трагедію, а як нові обставини, в яких треба знайти інший спосіб робити речі. Можливо, не одразу, можливо, складніше, але повертати собі самостійність. Через два тижні після ампутації я вже міг зашивати речі. Якось мені захотілося смаженої картоплі. Але не купленої, не кимось приготовленої, а зготовленої за власним рецептом, як я хочу. І спосіб почистити картоплю однією рукою теж знайшовся — дошка і два саморізи.
Цими вихідними навчився зав’язувати шнурівку, з бантиками, як у всіх, однією рукою. Раніше або хтось допомагав, або ховав у взуття, або взагалі уникав шнурівки. Так, деякі речі я роблю повільніше, але те, що мені колись здавалося нереальним — можливе. Зараз думаю щодо медіатора для гри на гітарі, надрукованому на 3D принтері, який побачив в соцмережах. Так, якісь круті перебори поки в мене не вийдуть, але в майбутньому з біонічним протезом може звучати дуже непогано. Але треба привчити себе до думки, що я — можу. Я знаю, що підходжу для будь-якої роботи, яку сам собі зможу дозволити. А потім вже переконається і роботодавець.
«Люди часто не помічають моєї інвалідності»
Зразу мені здавалося, що на протез дивляться всі. Але згодом, я перестав думати про це. Зазвичай на роботі я проводжу для новачків «посвяту»: що робити, з чого починати. Виявилося, більшість колег з першого разу не помічала протез. Загалом у суспільстві реакції людей можуть бути різними. Діти більш допитливі: вони можуть роздивлятися, запитувати. Мені нормально з цим. Скоріше відчуваю ніяковість через реакції їхніх батьків, які намагаються замовчувати, «зашикувати», мовляв, не дивись на нього.
«ЕРАМ — інклюзивна компанія, наскільки це може бути в Україні»
В компанії EPAM є умови для людей з інвалідністю, постійно працюють з темою безбар’єрності як просторовою, так і цифровою. Віддалений формат, гнучкий графік, можливість працювати на пів ставки. Люди з інвалідністю частіше звертаються до лікарів, лягають у лікарню на сезонні чи щорічні обстеження для підтвердження інвалідності. Тому дуже зручно, що є можливість поєднувати роботу та турбуватися про здоров’я. Комфортно усім — ЕРАМ отримує результат роботи, люди — не роблять своєму стану гірше. ЕРАМ — точно інклюзивна компанія, наскільки це може бути в Україні
Бар’єри поступово знижуються. Є організації, які допомагають ветеранам з адаптацією тощо. В країні є багато організацій та структур, де можна отримати психологічну підтримку. Але підтримка з боку суспільства, роботодавців і створення умов — найкраща інвестиція в добробут українців.
Читайте также: Сколько Детей У Анджелины Джоли: Подробный Обзор Семьи Актрисы