У інтерв’ю з засновницею фонду Анастасією Сохацькою dev.ua поговорив про те, чому вона прийняла таке рішення; які корисні навички та інструменти взяла з собою з ІТ у волонтерство; що саме і за які гроші закуповує фонд для військових; чому збори стало закривати у рази важче — при тому, що кількість коштів у волонтерці не зменшилася — а також про те, як конкурувати за донати українців з такими відомими структурами як «Повернись живим» чи «Спільнота Стерненка» і проходити перевірки Податкової.
Читайте также: Засновник TAF Industries запускає новий бізнес та шукає CEO з компенсацією у 400 000 грн і бронюванням
«Наша ціль — не переманити у когось кошти. Ми намагаємося генерувати їх там, де вони б не пішли на військо»
— За час повномасштабної війни багато хто проводив збори і долучався до волонтерства у тій чи іншій формі. Але лише хтось один з багатьох тисяч поставив це все на «постійні рейки» і заснував власний благодійний фонд. Як ви прийшли до цього рішення?
— Коли відповідаю на це питання, то завжди жартую, що в цьому винна велика кількість друзів. Так сталося, що велика кількість мого ближнього оточення пішли добровольцями ще у 2022-му році. Певний час збори для їхніх потреб вдавалося достатньо ефективно закривати. Але в якийсь момент я просто зрозуміла, що пішов вже настільки великий оборот, що не дуже розумно залучати всі ці кошти на свої рахунки.
Причини банальні: якщо ти хочеш все робити законно і щоб до тебе не було питань, треба переводити це на офіційні рейки.
— Ви сказали про близьке оточення, яке пішло добровольцями у 2022 році, заради кого спочатку ви і почали свою активну волонтерську діяльність… Хто ці люди?
— Варто сказати, що мова про багатьох моїх друзів з «Пласту», адже я досі є активною пластункою. Окрім того, мій рідний дядько теж пішов до Сил оборони буквально з перших днів. З ним взагалі дуже цікава історія, бо він мав ізраїльське громадянство.
Він міг поїхати з країни, і його родина таки поїхала. Але він залишився і пішов до війська. Ми з ним дуже сильно сміялися, коли на початках повномасштабки росіяни розповідали про «українських нацистів», а мій дядько, який визнавав себе євреєм, пішов добровольцем у «Правий сектор». 22 вересня Дмитро Фіалка закинув на захисті Бахмута.
Але насправді мова йде про доволі велике оточення людей, тож моє рішення виглядало дуже органічно. Я відчувала себе так, що у мене ніби не було інших варіантів, як просто почати допомагати.
— На момент створення свого благодійного фонду ви працювали у SoftServe у ролі HR Business Partner. Наскільки швидко і органічно ви перемкнулися з роботи у ІТ-сфері?
— У мене була дуже класна і розуміюча команда у всьому, що стосувалося включеності у волонтерство. Ні в кого не було претензій, що я левову частину свого графіка і, зокрема, деколи і робочого, присвячую волонтерству.
Тим не менш, виходило так, що ти починаєш залучатися у все більшу і більшу кількість проєктів, а на саму роботу лишається все менше і менше часу. Особливо коли виникають якісь проблеми — досі пам’ятаю ті недоспані ночі на митниці на початку повномасштабки, коли тебе просто не пускають через кордон, бо ти везеш в Україну тепловізор чи дрон.
Влітку 2023 року я звільнилася з SoftServe і почався процес реєстрації свого власного благодійного фонду.
— Чи можна сказати, що ваш фонд зосереджений на якихось конкретних видах закупівель? Як відбувається співпраця з бригадами — працюєте з кимось конкретним чи з усіма, хто має потребу і звертається?
— У нас буквально минулого тижня була чергова стратегічна сесія, де ми для себе намагалися з’ясувати питання, з ким же ми працюємо. Щороку це питання піднімається, і щоразу відповідь на нього дуже болюча — запитів настільки багато, що опрацювати їх всі з нашим оборотом ми не можемо.
Можливо, якщо ми виростемо в чотири-п’ять разів, це буде більш реалістично. Тому, на жаль, ми часто змушені відмовляти військовим, бо кожного дня прилітають запити від нових і нових бригад.
Ми починали з того, що закуповували дрони різних типів, безпілотники та автомобілі. В 2022–2023 роках держава не мала ресурсу і спроможності таких масштабних закупівель дронів, як зараз. Але й на початку дронами оперували лише окремі найбільш просунуті бригади. Зараз же кожна бригада має свій батальйон чи роту безпілотних систем. Вже у 2025 році на великі розвідувальні безпілотники у нас значно менше запитів, ніж навіть рік тому. Напевно, держава в значній мірі це забезпечує. А от запити на дрони типу Vampire — значно зросли. У нас буквально зараз відкритий активний збір на 5 млн грн, і 70% цього збору — якраз на «вампіри».
Знову ж таки, якщо в чистому вигляді проблема закупівлі тих же FPV-дронів не стоїть так гостро, то є величезний запит на комплектуючі. Що я маю на увазі? Наприклад, держава закупила рік тому велику партію дронів. Але поки відбувалися тендери, військові просто перестали працювати на таких-то частотах, з таким-то типом зв’язку, з такою-то оптикою. Коли дрони з державної закупівлі доходять до кінцевої бригади, їм вже вони не актуальні. По факту з цих дронів береться тушка, а на неї накидається все нове. У бригадах утворюються майстерні, які це роблять.
Якщо говорити про логістику на ЛБЗ, то вона зараз дуже ускладнена через дрони на оптоволокні та «ждуни» ворога. Через це автомобілі мають менший час життя на фронті та потребують постійної заміни. Це наш номер один по запитах. Також через ускладнену логістику значно зріс запит на НРК. Минулого року був перший такий збір, а нині такі запити є систематично. Ми майже кожного тижня закуповуємо нові одиниці.
— Щодо залучення коштів — основні надходження вашого фонду йдуть від звичайних людей чи, можливо, від бізнесу? Як взагалі працюєте з бізнесом, аби залучити його до своїх проєктів?
— Я думаю, десь 75% на 25%. Більша частина в нас — це фандрайзингові кампанії з залучення коштів від людей. Щодо бізнесів, тут варто одразу провести розмоділ між великим, середнім та малим бізнесом.
А от малі і середні бізнеси, навпаки, зацікавлені в більш персональному підході до фандрейзингових кампаній, в яких ми як фонд можемо бути добрим партнером.
Класно працює формат так званих «продуктових зборів». Це коли бізнес дає свою продукцію під збір на Х гривень, а ми залучаємо донатів на Х10 гривень з цієї продукції. Наприклад, нещодавно ми робили збір «Operation Fluffy» разом із брендом Stay Slowly. Ми дарували брелоки, косметички, сумки та чохли для ноутбуків від цього бренду всім, хто зробить збір на банку від певної суми. Такий підхід дозволяє значно масштабувати донат компанії.
Звісно, є й простіші в реалізації формати співпраць. Наприклад, нещодавно мережа SHOco перерахувала нам 100 000 грн зі свого збору. Вони робили кампанію, що певний відсоток від продажів їхніх специфічних десертів йшов на військо.
— Як гадаєте, чи можна назвати роботу благодійних фондів в Україні певним конкурентним середовищем? Як вам, порівняно невеликому фонду, працювати в цьому конкурентному середовищі, коли величезні фонди акумулюють більшість грошей громадян?
— Думаю, саме так і можна сказати, і ми стараємося знайти у цьому конкурентному середовищі свою нішу. Наша ціль — не переманити у когось кошти, які і так йдуть на військо. Ми намагаємося генерувати їх там, де вони б не пішли на військо, а залишились би або в бізнесі, або в людей.
Ми намагаємось робити такі кампанії, які б відгукувалися людям і були доволі персоналізованими. Наприклад, фонд за останні два роки має повноцінну кампанію з проведення зборів пам’яті. Що я маю на увазі? Це не тільки про фандрейзинг, а про якусь ціль просвітницького характеру. Це історія про культивування у нас в суспільстві інституту пам’яті як такого.
Ми втрачаємо дуже багато людей на цій війні, і більшість цих людей — справді непересічні особистості. Ми намагаємося дуже багато про них говорити і розповідати про їхні здобутки, про те, що вони робили, аби їхня справа жила. Наприклад, ми робимо спільні заходи в пам’ять Дмитра Пащука, який був львівським ресторатором, пластуном та близьким другом спільноти фонду. Одна з майстерень, яка забезпечує батальйон 3 ОШБ, називається «Майстерня Журавля» — в пам’ять про Дмитра, для якого цей символ був важливим.
Також у нас є поточний збір, присвячений Революції Гідності. Кожну річницю чи пам’ятну дату ми намагаємося висвітлювати не простою картинкою в соцмережах, а створити інформаційну кампанію, яка сприятиме пам’ятуванню і буде чимось більшим, ніж пост чи збір. Цьогорічний збір ми присвятили Сергію Дідичу, який загинув на Майдані. Батьку Іри, яка є близькою подругою нашого фонду.
Минулого року ми познайомилися з Софією, яка була нареченою Віталіка «Туриста» Карвацького, загиблого воїна 3-ї ОШБр. Разом з Сонею ми реалізували велику кампанію в його пам’ять для підрозділу, в якому служив Віталік. Для людей дуже важливо розповідати про своїх рідних і розуміти, що ти докладаєшся до їх справи навіть після їхньої смерті.
— Повертаючись до великих фондів, чи є якісь речі, в чому у кожного з них ви мали змогу повчитися? Або ж, можливо, є якісь речі, які ви точно хотіли б робити принципово інакше, адже ніхто не ідеальний.
— Для нас було дуже важливо забезпечити максимальну прозорість і логічність всіх процесів, як це роблять у «Повернись живим». Якщо зайти на наш сайт, то ми звітуємо по кожній передачі військовим і по всіх залучених коштах.
Питання звітності в сфері благодійності загалом дуже гостре, і громадськість намагається контролювати, куди ж йдуть їхні кошти. Проте історії в стилі «Притула, де супутник?» я максимально не поважаю. Бо всі, хто системно займається волонтерством, прекрасно розуміють, як люди люблять завалювати коментарі дурними питаннями. І зазвичай це ті люди, які не донатять на ці збори. От такий парадокс.
Що стосується Сергія Стерненка, це гарний приклад того, як людина сконцентрувалася на вузькій ніші. Він збирає на дрони — і інші запити не бере. Це чудовий варіант, щоб бути максимально ефективним та компетентним у своїй сфері.
«За весь період роботи фонду ми взяли нуль гривень на забезпечення нашої діяльності»
— Ви навели приклад того, що доволі безпроблемно і оперативно вирішили питання з податковою за півтора дня. А власне, які системні проблеми виникають у вас і у благодійних фондів загалом у взаємодії з державою?
— Найперше — держава досі не має чітко прописаних механізмів роботи благодійних фондів щодо тієї ж звітності. Багато проблем також з процесом передачі майна.
Наприклад, постійно піднімається тема передачі автомобілів військовослужбовцям. Але що з тими автомобілями буде після завершення дії військового стану? Чи вони залишаються цим військовослужбовцям? Чи ми, як фонд, маємо бути відповідальні, щоби це майно потім кудись потрапило? Як його списувати? Тобто, дуже багато сірих зон.
Ми прискіпливо працюємо з юристами, щоб якось себе підстрахувати у всіх цих питаннях. Бо у всій цій історії розуміємо, що об’єктивно вся майнова відповідальність буде на фонді і на мені як на його директорці і на основному підписанті. Я добре сплю виключно через те, що наша совість в цьому плані чиста, і ми знаємо, що навіть якщо треба буде щось комусь доводити або показувати, то у нас все зафіксовано.
Тобто, навіть якщо ми шукатимемо проєкт, який був рік тому, ми знайдемо там все — весь шлях від запиту до закупівлі і передачі. До речі, зараз для нас також пишеться окрема фінансова апка, щоб перенести до неї менеджмент і оборот грошей з Excel-таблиць. І цю апку нам пишуть студенти УКУ під керівництвом досвідченого тімліда.
Що ще з системних проблем? Наприклад, міські ради не мають права закуповувати товари за кордоном або напряму співпрацювати з благодійними організаціями.
Тож коли місто звертається до нас по допомогу у цьому питанні, у нас по-факту немає законних інструментів, як провести цю закупівлю. Їм доводиться купувати хіба що нові автомобілі.
Тому якщо скоро в нас не буде заводу, який буде штампувати якісь коробочки на хороших моторах і з хорошими рамами, то нам буде дуже тяжко.
— Ви кілька разів апелювали до IT-світу чи до свого IT-бекграунду. А як ви ставитеся до того, що, наприклад, багато дуже великих IT-компаній в Україні через обмеження власних політик не фінансують напряму військові потреби?
— Насправді це дуже сумно. Але буває і так, що «гуманітарні» закупівлі, зокрема, і здійснені ІТ-компаніями, все-таки потрапляють і безпосередньо військовим. Адже «гуманітарні» машини для евакуації поранених працюють і для війська та його потреб. Наскільки мені відомо, таких прикладів достатньо.
Звісно, дуже би хотілося, щоб за цим стояли відкрита комунікація і відкритий фандрайзинг, але насправді і в Європі, і в Америці дуже жорсткі «полісі» в плані донатів. Тут треба кожен кейс розбирати окремо і з цим працювати.
— Маючи бекграунд у ІТ-сфері, як керівниця благодійного фонду ви намагалися налагодити системну співпрацю з IT-компаніями? Або, можливо, ви вже це зробили?
— Чим ми дуже сильно пишаємося у фонді — це те, що за весь період його роботи ми взяли нуль гривень на забезпечення нашої інституційної діяльності.
І в цьому теж нам сприяють, зокрема, і ІТ-компанії. У першу чергу ми дякуємо компанії Develux. Фаундер та CEO Develux є донорами нашої «адмінки». Тобто, люди буквально зі свого бюджету щомісяця донатять значні кошти, аби ми могли забезпечувати нашу адміністративну діяльність. Завдяки цьому ми почали розвивати команду — тепер маємо вже 10 людей.
Друге, на що зверну увагу — ІТ-компанії допомагають з конкретними інструментами у нашій роботі. Зокрема, та ж сама компанія Develux розробляла нам сайт, Анастасія Книга — розробляла дизайн. І це все повністю безкоштовно. Це якщо говорити про нашу внутрішню співпрацю.
Що стосується співпраці зовнішньої, власне, на підтримку війська, то у нас є дуже класна щорічна ініціатива, яку нам запропонувала разом реалізовувати компанія TechMagic.
Системна співпраця також є з компаніями Under Defense, Shelf. Мілітарні проєкти ми також реалізовуємо з нашими друзями зі вже згаданих компаній TechMagic і Develux. Ну, а у великих ІТ-компаніях зазвичай є власні благодійні фонди, і вони працюють безпосередньо з ними.
«Мені в 27 років довелося робити такі речі, які би дівчина в 27 років не мала робити. Та й не факт, що хтось би взагалі мав»
— У 2024 році ви випустили календар з дуже публічними і відомими українськими військовими. Ви можете згадати ще щось настільки ж медійне, що було зроблено вашим фондом? Або, можливо, просто для вас важливе з інших причин.
— Ми розуміли, що молодій команді треба заходити на цей умовний «ринок волонтерства» з чимось досить потужним. Я досі в шоці, що нам вдалося це реалізувати, бо ми тоді залучили максимально відомих і авторитетних у суспільстві військових і ветеранів, які згодилися на цю авантюру.
І це, до речі, був проєкт, де вся кампанія трималася виключно на волонтерських засадах. Абсолютно всі задіяні люди робили це на безкоштовній основі. При тому, що тоді ми ще не мали такої централізованої команди фонду.
Після цього, напевно, найбільш медійними нашими проєктами стали якраз збори пам’яті, про які я вже згадувала, бо до них долучається направду велетенська кількість людей. Соцмережі перенасичені типовими зборами, а людям важливо мати якусь цінність в тому, що вони роблять.
Окрім того, дуже гарно заходять збори-розіграші. Наприклад, нам ще 2023-го року подарували для розіграшу першу автівку. І після того це стало звичним форматом наших зборів. Напевно, зараз розігрується наша сьома машина.
Окрім машин, ми розігрували два мотоцикли. Один з них нам подарував військовий з підрозділу «Нахтіґаль», для якого цей збір і проходив. Друг Роджер подарував свій дуже кастомний і крутий мотоцикл Honda. І сталося так, що переможниця розіграшу відмовилася від свого призу, залишивши його військовому. Це при тому, що Роджер зі своїм побратимом спеціально приїхали з Донбасу, щоб цей мотоцикл передати. Насправді всі були дуже розчулені.
— Наскільки вашій команді довелося підвищити рівень креативності, аби досі закривати великі збори, коли всі скаржаться на зменшення донатів?
— Мене трохи дратує риторика в суспільстві, згідно з якою люди начебто «забили» на війну і ніхто не донатить. Це неправда, і у даному випадку я оперую статистикою.
В чому ж проблема? Ці кошти стало важче залучати на кожен конкретний збір. Якщо я в 2022-му році тратила один день на збір і мені треба було просто закинути сторіс, навіть без якісної картинки, то зараз це не спрацює. Оскільки в 22-му у своїй соціальній бульбашці я була єдиною волонтеркою, яка збирала кошти, і всі друзі репостили мою банку, то зараз у кожного з нас є друг, кум, брат, сват, який воює.
Якщо взяти 2023-й рік, коли ми заснували фонд і почали реалізовувати мільйонні проєкти, то нам потрібно було X зусиль, щоб закрити мільйонний збір. Зараз, станом на початок 2026-го, цих зусиль, напевно, треба X8.
Тому грошей у сфері допомоги війську не стало менше, просто кількість зборів зросла у багато-багато разів.
Мені здається, що наша сильна сторона як фонду в тому, що ми не намагаємося просто продукувати «пустий креатив» і «кольорову картинку». Людям на цьому етапі повномасштабної війни важлива долученість і причетність — що ти робиш щось дійсно важливе, що воно має сенс, що з цього є справжній профіт. Тому нам всім потрібна більш сенсова історія. Говорити про великі кампанії з аморфними кінцевими цілями — це абсолютно нерезультативно.
Правда в тому, що підхід щодо диверсифікації банок і зборів з кожним наступним разом забирає все більше часу і зусиль.
Саме тому, як на мене, багато людей донатять Стерненку — бо він сам безпосередньо дуже глибоко залучений у весь процес закупівлі, він демонструє розуміння предмета з професійної точки зору, а не просто залучає кошти і комусь це передає. У людей спрацьовує цей інститут довіри.
— Насамкінець хотів би запитати — що ви втратили, пішовши з IT, і що набули, прийшовши у волонтерство?
— Чесно — крім грошей нічого не втратила. Але цей досвід неможливо порівнювати, бо маючи стосунок до потреб фронту, мені здається, я в один момент сильно подорослішала. Мені в 27 років довелося робити такі речі, які би, напевно, дівчина в 27 років не мала робити. Та й не факт, що хтось би взагалі мав, незалежно від віку. На жаль, тут дуже часто ти перебуваєш в епіцентрі емоційно складних подій.
Залишаючись в ІТ, я б не набула цього досвіду. Коли ми готували один захід, я багато думала над тим, що допомоги війську насправді ніколи не буде достатньо. Скільки ти б не зібрав — завжди мало. Армія тягне таку кількість ресурсу і коштів, що ти завідомо програв цю гонку. І навіть якщо зібрати всі наші волонтерські структури в одну купу, то ми не перекриваємо і 10-ї частини того, що насправді потрібно війську. Усвідомлення цього трохи вганяє в «дизморал». Але потім ти собі думаєш: «Окей, але якщо в цьому всьому є хоч хоча б одне врятоване життя — хіба цього вже недостатньо?». А я маю тверду віру, що тут більше ніж одне врятоване життя.
https://dev.ua/news/anastasiia-sokhatska-1991-charity-fond-1772352727