dev.ua поговорив з трьома людьми — всі вони проходили поліграф двічі у житті. Кожен з героїв цього матеріалу за своєю професійною кар’єрою нині має стосунок або до miltech, або до ІТ та телекому, але їх прізвищ не називаємо. Ось, що розповіли нам Максим, Юлія та Сергій.
Читайте также: Суд змусив Paramount призупинити купівлю Warner Bros. Discovery. Власник Paramount через це може втрачати до $7 млн на день
«Великий червоний прапорець» з родичами в Криму і змагання з болем: кейс Максима
Вперше Максим, який нині працює в телекомі, проходив поліграф ще на початку своєї робочої діяльності, приблизно у 2009 році, при працевлаштуванні у банк. Вдруге — зовсім нещодавно, намагаючись спробувати свої сили у miltech-секторі. Обидва рази після проходження «детектора брехні» оферу не отримав. У другому випадку впевнений, що відмова від потенційного роботодавця прозвучала через батьків і брата, які проживають у окупованому Криму, що для miltech-сектору часто є «червоною лінією». Незважаючи на те, що родичі Максима в окупації зберегли тверезу проукраїнську позицію.
«Коли дуже давно проходив поліграф у банк, то ставили питання, головним чином, чи крав я щось, а також про наркотики і алкоголь. А цього разу були, в основному, питання про Крим — чи є зв’язки з Кримом, як ставишся до анексії Криму, як оцінюєш сьогоднішню ситуацію. Тобто, все те, що стосується війни. Питали також, хто зацікавлений в тому, щоб я тут працював — українські спецслужби чи російські спецслужби, чи якісь інші сторонні особи зацікавлені у цьому», — розповів Максим.
Зі слів спеціаліста, про наявність родичів у Криму він сам зазначив перед процедурою проходження поліграфа, а, окрім того, поліграфологи могли дізнатися про це і з заповненої ним анкети. Під час процедури, як каже він, також працювала відеокамера.
«Мене ще відеокамера записувала — мабуть, щоб потім аналізувати, як я відповідаю. Можливо, там мегаспеціалісти працюють, які дивляться потім на міміку і все аналізують. Мабуть, просто так би не записували», — робить висновки він.
Півгодини, як каже Максим, тривала підготовча процедура перед проходженням поліграфа, яка включала анкетування та стандартні питання для «калібрування» пристрою. Загалом же проходження поліграфа тривало близько двох годин.
«Потім посадили на крісло, обвішали датчиками і почали ставити питання. Датчики були на декількох пальцях, не пам’ятаю, на яких саме, і на грудній клітці», — каже спеціаліст.
Найбільше, як стверджує Максим, його «загрузило» питання щодо того, чи користується він соцмережами і коли перестав користуватися російською мережею «ВКонтакте», адже й сам не дуже добре пам’ятає, коли саме це було. «З приводу соцмереж вони якось неправильно поставили питання, і я просто промовчав. Там була умова відповідати „так“, „ні“ або просто промовчати. Ну і я почав згадувати, коли я перестав користуватися „ВКонтакте“. Напевне, це було 2014-му році, але я не пам’ятаю, чи відразу, як почалася анексія Криму, чи через тиждень, чи через місяць. Тому я промовчав, бо мені було незрозуміло, як саме мав відповідати», — поділився фахівець.
«Я не пам’ятаю вже, що саме я тоді подумав під час поліграфа, але після процедури мене запитали, чому я промовчав, коли вони питали, чи хочу я у них працювати. Я відповів — бо ж тут потрібно казати правду, а я насправді не знаю, чи хочу тут працювати. Тим більше, сама компанія була під NDA, тобто я, по суті, нічого про неї не знав. Тим не менше, їх це дуже здивувало», — розповів Максим.
Окрім того, важливим фактором, який створював Максиму суттєвий дискомфорт під час процедури, був його біль, який він відчуває після операції, зробленої багато років тому. Він має інвалідність, а біль, зокрема, виникає і тоді, коли Максим позбавлений можливості рухатися і змушений перебувати в одній незручній позі, а також відчуває напругу і стрес. Перед процедурою він попередив поліграфологів про ці свої особливості.
«Біль чомусь загострився, можливо, через те, що я трошечки хвилювався, і це додало мені болі в ногах. Бо коли хвилююсь, то в мене починають боліти ноги. І я вже розумів, що це впливає на показники поліграфа. Бачив, як реагував на мої показники сам поліграфолог, і він перепитував — «У вас зараз болить?» Кажу: «Так, болить», — поділився Максим.
Останній згодом обговорював цей випадок з невропалоголом і той сказав, «що в стані болю справді збуджені мізки», і це дуже впливає на поліграф. «Невропатолог також сказав, що якби хтось дуже хотів тебе туди працевлаштувати, то тебе би швидко навчили, як цей поліграф проходити, і ти би його пройшов незалежно від того, які каверзні питання тобі би ставили», — додав Максим.
«Дякую вам за час, який ви приділили спілкуванню з нашою командою. Ми зацікавлені у вашому досвіді, але, водночас, на жаль, після детального розгляду результатів перевірки службою безпеки не зможемо рухатись далі по даній позиції», — процитував частину цього листа фахівець.
Наразі він не впевнений, що йому вдасться перейти у miltech зі сфери телекомунікацій, адже «дуже великий червоний прапорець» з близькими родичами в Криму може спрацювати і в інших оборонних компаніях. Втім, Максим допускає, що піде на співбесіди в оборонку ще, і, можливо, десь до його ситуації поставляться з розумінням.
Три години «допиту» і бабуся, яка виїхала з росії у 1946 році: кейс Юлії
Юлія світчнулася в miltech з проєктного менеджменту кілька років тому, і працює в одній з відомих на ринку компаній. Поліграф проходила двічі — перший раз при працевлаштуванні на свою нинішню позицію, а іншого разу — при порівняно недавній співбесіді в іншу оборонну компанію. Мотивація змінити одного виробника на іншого у даному випадку була проста — їй би не знадобилося щодня додати до роботи значний шлях, який займає щонайменше 1 год 20 хв, а ходити на роботу пішки. Втім, з проходженням поліграфа у другій компанії не склалося.
Як каже Юлія, її два випадки проходження поліграфа відрізнялися між собою як питаннями, так і тривалістю. Якщо першого разу на все про все знадобилося півтори години, то другого — процедура була вкрай тривалою і зайняла цілих 3 години.
«Ті спеціалісти, у кого я проходила поліграф, психологи за освітою і у кожного своя методика, тому це може трохи відрізнятися. У одного опитування — півтори години, а у другого — три. Він постійно перезаписував якісь блоки, бо там був зайвий шум, там якось не так реагувала, а там двері стукнули», — порівняла свої два випадки проходження поліграфу Юлія.
Окрім фактору тривалості, першого разу процедура видалася Юлії легшою і комфортнішою, ніж другого, навіть дещо нудною. «Намагалась навіть не заснути», — згадує вона. Другого разу Юлія вже справді втомилася, а ще дуже хотіла курити, але про перекур не було і мови — з поліграфа її готові були відпустити лише у туалет, і тільки в разі крайньої необхідності.
Особливо її «повеселили» питання про бабусю, яка виїхала з росії ще 1946 року після закінчення Другої світової війни.
«Купу якихось додаткових питань ставлять, про які думаєш — Господи, ну навіщо їм ця інформація? Якщо це стосується, умовно, бабусі, яка в 1946 році виїхала із Пєрьмі, а потім все життя жила в Україні», — дивується Юлія.
З її слів, питання на її останньому поліграфі стосувалися кількох тематичних блоків, головними з яких була співпраця зі спецслужбами (українськими, ворожими, чи інших держав), наявності чи відсутності родичів у росії, з якими кандидатка підтримує зв’язок, патріотичних питань на кшталт «чий Крим?», а також її характеристик, як людини. «Наприклад, чи є у вас кредити? Таке питання чогось ставлять. Чи ви колись крали? Чи виганяли вас з роботи? Чи вважаєте себе порядною людиною?», — навела приклади вона.
Зі слів Юлії, все ж на поліграфі домінувала тема потенційних зв’язків з країною-агресором. На всі питання вона відповідала правду, а в разі потреби поліграфолог уточнював ті чи інші обставини.
«Я не крала, але мене виганяли. А він такий: „А за що?“. Ну, якщо вам потрібно розгорнуто, то якось на день народження директора він напився, а потім намагався клеїтись до мене і затис мене в кутку. Я відмовила, але на наступний день йому стало соромно і він мене звільнив», — поділилася Юлія.
Читайте также: У продуктовій компанії OBRIO скорочують понад 10% працівників. На яких умовах і чому
Як каже Юлія, під час поліграфу були також питання щодо наявності кримінальних проваджень щодо кандидатки, хоча, на її думку, служба безпеки кожної компанії може легко перевірити цю інформацію сама і звірити її з анкетою кандидата, підтвердивши правду чи брехню про це. Тому особливого сенсу ставити ці питання на поліграфі вона не бачить.
Так чи інакше, до другої компанії перевірку на поліграфі вона не пройшла.
«На наступний день рекрутер мені пише „Ви не прийшли поліграф“. Я така: „Тю, невже їм не сподобалася моя розповідь про бабусю і 1946-го рік?“ Насправді, не знаю, що саме стало причиною такого рішення. Взагалі не знаю навіть, що за компанія, бо ж усе було під NDA», — поділилася з нашим виданням Юлія.
За чутками, які чула спеціалістка, цей роботодавець віддає перевагу чоловікам, але в такому разі вона не розуміє, навіщо взагалі було кликати її на співбесіду.
Між тим, з того, що вона чула від колег по miltech-ринку, наявність близьких родичів у росії або на окупованих територіях ставить під сумнів можливе працевлаштування у оборонні компанії. Вона навела приклад свого знайомого, який працює в таксі, і задля перспективи бронювання хотів влаштуватися в miltech. Як він розповів Юлії, через матір, що проживає на території росії, йому відмовили три компанії.
Водночас, її власний роботодавець, як каже Юлія, ставиться до таких кейсів спокійніше, що підтверджують історії деяких її колег.
Загалом же, на думку Юлії, використання поліграфа у процесі перевірки кандидатів є «повною профанацією». «Мені здається, в цьому дуже багато суб’єктивного ставлення самого поліграфолога. Наприклад, знаю про приклад, коли дружина з чоловіком разом намагалися працевлаштуватися в мою компанію і пішли на поліграф. Сімейні обставини і погляди у них спільні, але вона пройшла, а він — ні. От він сидів півдня дома, дивився в стіну, і питав: «Що це було?», — поділилася вона.
«Поліграф це — це дуже повільний допит із застосуванням медичного обладнання, яке має зчитувати твої вдохи-видохи й пульс. А отриману сінусоїду психолог-поліграфіст інтерпретує в твою характеристику. Тож, на мою думку, у сутності проходження поліграфу — допит підозрюваного. По-іншому й не скажеш. Холерикам майже нуль шансу з їх експресіями! І я була не здивована, що на роботі мене оточують у своїй більшості класичні флегматики», — висловила свою думку вона.
Сама Юлія запевняє, що і під час першого поліграфу, і під час другого абсолютно не нервувала і сприймала це «на easy», так як була працевлаштована на момент проходження цих співбесід і голодне майбутнє їй не загрожувало. Втім, результат «на виході» був разюче різним — перший раз проблем не виникло, а другий час вона поліграф не пройшла.
Поліграф з похмілля і особисті техніки обману: кейс Сергія
Як і два попередні герої цього тексту, айтівець Сергій проходив поліграф двічі у житті, працевлаштовуючись у правоохоронні органи, але обидва рази успішно. При цьому першого разу на поліграфі він опинився на наступний день після свого дня народження і з похмілля. Втім, навіть це йому не завадило.
«Поліграф має десь до двох годин йти, але мене тоді кошмарили майже чотири якраз тому, що добряче мандражило з похмілля. Трусило, як відбійний молоток. Бо було це 19 червня, а 18 я святкував свій День народження», — розповів Сергій.
Він згадав, що перед самим проходженням поліграфа відбувалася так звана юстировка, тобто налаштування апарату на якихось контрольних питаннях.
«Типу, питають, чи вас, наприклад, Андрій звати, якщо ви Сергій. Заставляють, щоб ти сказав: „Так“, і дивляться, як апарат реагує на вашу брехню. Ну це я образно, бо точних питань не пам’ятаю, які вони для цього ставили», — поділився айтівець.
Коло питань, які ставили йому на поліграфі, включало доволі стандартний набір щодо родичів у росії чи днр/лнр, а також загалом родичів за кордоном, питання щодо вживання алкоголю чи наркотиків, випадків крадіжок і т. д.
«Питали, чи часто вживаю алкоголь, відповів, що ні. Але в кожного своя частота, хай сам вирішує, що для кого часто», — пожартував Сергій.
З його слів, проходження поліграфа у першому і другому випадку мало для нього одну суттєву відмінність: першого разу поліграф був вже після фінальної співбесіди і його треба було пройти як формальність, а другого — перед фінальною співбесідою, і від його проходження залежало багато що у подальшому працевлаштуванні. На фінальній співбесіді за мотивами проходження поліграфа тоді задавали уточнюючі питання і вимагали пояснень по деяким пунктам.
«Здружився з цими хлопцями, робив їм деякі послуги, то зараз вже дуже добре знаю, як працює поліграф, і як його можна наї.ти», — каже він.
Задля цього, як стверджує Сергій, варто самому перекваліфікувати питання у власній голові, яке ти чуєш від спеціаліста, і подивитися на ситуацію іншими очима, самому сприймаючи свою брехню як правду.
«Банальний приклад з алкоголем, який я вже наводив. Припустимо, питають, чи багато ви п’єте? А ти для себе визначив, що багато — це 10 літрів пива на день, тож спокійно кажеш: „Ні“. Хоча для когось багато і літр на тиждень. Тобто, тобі треба думати трошки в іншому ключі», — радить айтівець, як обманути поліграф.
Ще однією механікою обману поліграфа, яка, на думку Сергія, може мати успіх, є підставляння у власній голові якихось геть інших питань, ніж ти чуєш від спеціаліста, і на які ти щиро готовий відповісти ствердно. «Є другий варіант — взагалі не слухати, що він там каже, а в себе в голові самому вести якусь бесіду. Наприклад, він питає: «Вас Олексій звуть?», а ти собі думаєш про зовсім інше, наприклад про свою дівчину-колегу. І сам себе питаєш «А Маша гарна?». Потім відповідаєш: «Так», — висловлює свою думку Сергій.
Сам він не надто вірить у ефективність і дієвість поліграфа для перевірки кандидатів при прийомі на роботу, називаючи це «понтами для статусу», а також способом заробляння коштів для спеціалістів, які безпосередньо з цим працюють. Він не заперечує, що поліграф може бути одним з методів перевірки для «звичайних громадян», але підготовлені люди його пройдуть так чи інакше.
Насамкінець нагадаємо, що у даному матеріалі ми лише наводимо цитати наших співрозмовників, і не беремося стверджувати про дієвість як самого поліграфа, так і методів його обману. Так чи інакше, поліграф залишається одним із доволі неоднозначних інструментів у сучасній практиці безпеки, і, попри технологічний прогрес, не є «безпомилковим оракулом», адже визначає не правду і брехню, а лише людські реакції.
Читайте также: Точність із висоти до 800 м: Міноборони розробило новий клас керованих боєприпасів Firefly